Срібло обсипало волосся … доволі часу пройшло та пам*ять не відпускає…Ти пішов з мого життя так зазвичай і просто: підсковзнувшись на моїх почуттях , просто з серця пішов, зашумів незнайомим поглядом…пішов поспішно геть і чесно не поділившись коханням. Та сон посейдень приводить тебе до мене.. Як ніби немає боргів і немає меж у часу, що нам дано долею, І тільки з-під зімкнутих вій сковзне сльоза, злегка погрожуючи біду ... Та я так і не перехворіла цим маленьким щастям… У своєму вогні сама ж і горю, падаючи на землю опаленим птахом. Не початий роман, виявляється, неможна дописати ... Ти не зрозумів що я нічого не хотіла в замін.. , тільки твою присутність поруч з тобою, тільки побачити одним оком, тільки доторкнутися ненавмисно до твоєї руки, тільки почути твій голос… тільки ... тільки ... тільки ... Тільки ти і тільки про тебе. Але, десь у глибині душі я відчувала: пора зупинитися. Пора! … Душа кричала , плакала , розривалася на частини , думала: як ти можеш вриватися в моє життя , якщо я тебе не кликала, не чекала і не планула. Як? Хто тобі дає таке право, щоб руйнувати моє життя?....Замислювалася : а хіба ти винен що я тебе люблю ? хіба в цьому є твоя провина ?
Я збирала, усі ці роки , свої мрії, яких ,як виявляється не так вже й багато, закривала за собою двері, відчувала при цьому нескінченну біль .. і відправлялася туди , де тебе не було…і ти наавіть не уявляєш наскільки в перший час було важко .. і самотньо, ні до кого було заговорити …порадитися ..обійняти .. Я . діставала глибоко захований ключ до своєї свободи, діставала його з глибини свого серця, повернулася у свій власний світ свого власного життя, повернулася до відчуття, що все знову попереду, що життя знову тільки починається .. . Згадала про свої звички, про те, що насправді любила,що окрилить мою душу істинним бажанням, які стримувала раніше .. забула про час .. бо коли ти сама по собі тобі не треба дивитися на годинник, в страху не встигнути туди, де мене чекають ...Я почала все заново : міняти зовнішність…відкривати з кожним днем нові шляхи свого розвитку…повернула собі втрачене почуття очікування…. того, хто нарешті знайде шлях до моєї душі і зможе подарувати мого життя вічне свято ..
Я старалася не повертатися…. в одну річку двічі не ступають навіть якщо в ній є що ловити…я приходила додому втомлена..трохи сумна і хотілося плакати разом з дощем за вікном…і це мовчання потрохи мене вбивало…як я ненавиділа тишу порожньої кімнати…в якій я завжди відчувала твій голос і твою присутність…Скільки разів я мріяла що ти розірвеш цю жорстоку тишу…і скажеш «зупинися»…скажеш ,що любиш і все не важливо..скажеш в цьому слові все , що мене турбує …все чого мені так давно не вистачає.
І не діждавшись якоїсь секунди ти назавжди закрив за собою двері…та так …що стукаючи у них все життя я так і не змогла почути відповіді.. Несказане, синє, ніжне ... Немає слів … Почуття нескінченні, немов темно-синє, свинцеве небо перед грозою. Туга і хвилююча радість очікування. Нескінченні питання. А чи варто? А може ...? Гроза. Дощ змиває все. Захлинаюся сльозами, вмираючи. Іду по калюжах, шукаючи своє відображення, і не знаходжу. Душа промокла наскрізь. Холодно. І нікому зігріти. Неочікуванно грянула буря розкидала листки життя, їх вже не зібрати. Не повернути минулого. І ось ясне, чисте небо, і душа, вільна і спокійна. Немає слів ... Несказане, синє, ніжне ..
це особисте переживання..тому так і написалось життєво
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
