У ЧОВНІ ДО ЛЮБКИ

Вітер розгойдував хвилі в Дніпрі,

Гучно ревіли пороги.

Берег далекий губився в імлі,

Серце стискала тривога.

Човнику, човнику! Як же ти, як?

Весла  із рук вириває.

Чи то я встигну, чи пан-водоспад

В вирі мене поховає.

Раптом штовхнуло. Під човником дно.

Берег крутий нависає.

Світиться в хаті єдине вікно.

Любка не спить і чекає.

Як я до серця її пригорну,

Як її пестити буду.

А про негоду і долю сумну

Враз і навік позабуду.

Серпень, 2013