Для нього день і ніч – єдині… Та біля ліжка господині, Султани серця у любові Сидіти, хоч всю ніч готовий. Хвороба з’їла його очі, Та він і слухати не хоче, Щоби поїхати лічитись. - А жінку на кого лишити? - І нащо їхати в світи, - Чи ж можна втрачене знайти?... Прожито вже за дев’яносто… Було в житті не все так просто, Але її, свою кохану, Зносив як біль, як в серці рану, Бо знав, що віддано кохати То значило усе сприймати, Як знак небес, як подарунок, Хоч і не завжди поцілунок Одержував у нагороду… Та він є сином свого роду, Тому любов свою, як очі, Не хоче він віддати ночі… То, хоч не бачачи, все чує І при нагоді порятує Від злої старості кохану, На дотик ніжну і жадану, Достоту вірну українку, Свою найкращу в світі жінку…
Щемно... Ця історія взята з реального життя? Небагато таких відданих людей у наш час, які будуть поряд зі своїми коханими, не зважаючи ні на що. Історія, варта наслідування - саме так треба любити і леліяти свою сім'ю.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
