Передмова.
Наближається
ювілей і посилюється галас навколо
великого імені пророка України. Чи
навряд він щирий, багато з тих, що надто
гучно вигукують, насправді бажають лише
таким чином притулитися до великої
постаті і за рахунок цього уникнути
власної нікчемності. Та дарма, не
уникнуть. А Тарас, як стояв, так і стоятиме
ногами на рідній українській землі, із
чолом зануреним у небесні сфери.
Тепер
кілька слів про пам'ятник кобзареві у
Харкові. Ще у ранньому дитинстві я
неодноразово приходив до нього із
бабусею, і вона, як вміла, розповідала
про життя поета, про його солдатчину у
азійських пустелях. Та у моїй пам'яті
дитячый найглибше закарбувався чомусь
епизод з дитячих років поета, про те, як
він йшов, ще зовсым малий, подивитися
на стовпи, що підпирають небо, ы лише
зустрыч ыз чумаками повернула його
додому. Мене ця історія неабияк хвилювала.
Пробуджувала мрії про безкрай нашого
світу, про його казкові дива.
І
сам пам'ятник я вивчав досконально -
випитував у бабусі про кожну скульптуру
у композиції. І тоді уперше почув про
Катерину, і про поневолених кріпаків,
на яких тисло ярмо, а руки яких були
зв'язані путами. І про інші постаті я
розпитував теж. Та бабуся мало, що могла
розповісти - про солдата, комисарку і
т. і. І мене завжди трішечки ображало,
чому Катеринка і поневолені кріпаки у
самому низу, а солдат і його оточення
найближчі до Шевченка.
Та тільки
вивчаючи діамат у вузі, я нарешті
зрозумів: та це справжня гегелівська
спираль прогресу. І всі постаті пам'ятника
крокують по ній. А ось куди привела ця
спираль, про це далі у вірші.
Так,
харківський пам'ятник кобзареві неабияк
вражає. Але він нагадує не тільки про
великого творця і борця за волю рідного
народу, він також нагадує і про довге
70-річне панування комуністичної ідеї
на наших теренах. Дивно, але скульпторові
вдалося все це поєднати, хоча до
неупередженого ока впадають, внутрішні
протиріччя цієї композиції. Та хай
стоїть, так, як є - нічого не треба
змінювати. Бо Тарас, навіть відірваний
від землі високим постаментом, та все
ж мудрим пророчим чолом все одно перебуває
у небесних сферах. Як було, так було і
нічого в історії не треба переписувати,
вона обов'язково помститься святотатцеві,
що замахнеться на неї
Ось такі мої
уривчасті і не дуже зв'язні міркуванні
про пам'ятник Тарасові Шевченку у
Харкові.
(уривки
з незавершеного)
Ювілеї,
ювілеї –
Галасливі
дати!
Слава,
слава кобзареві! –
Будуть
всі гукати.
І
я гукну з усіма,
І
я засвяткую –
Свого
розуму нема –
Чужий
не бракує.
Ой,
навіщо ти, Тарасе,
Здерся
так високо,
Та
й на наші негаразди
Позираєш
оком.
А
вкруг тебе по спиралі –
Постаті
скульптурні,
Мов
ішли ото до раю
Та
й пошились в дурні.
І
земля вже далеченько,
А
небо ще далі –
Не
зійти вам, козаченки,
З
тієї спіралі.
Її
вигадав пан Гегель,
Як
шлях до прогресу.
Скільки
в світі вже полеглих
З
того інтересу.
-
Що відстав?! Ступай у лаві!
Крок
у бік – стріляю!
Безліч
спогадів кривавих,
А
раю немає…
І
ступали, і ступають,
І
будуть ступати.
Ще
й на горло наступають –
Нащо
підіймати?
Йдуть
і йдуть залізні лави
По
землі одвіку,
А
над лавами заграви,
Мов
криваві ріки…
1994
|