ЮВІЛЕЇ

Передмова.

Наближається ювілей і посилюється галас навколо великого імені пророка України. Чи навряд він щирий, багато з тих, що надто гучно вигукують, насправді бажають лише таким чином притулитися до великої постаті і за рахунок цього уникнути власної нікчемності. Та дарма, не уникнуть. А Тарас, як стояв, так і стоятиме ногами на рідній українській землі, із чолом зануреним у небесні сфери.

Тепер кілька слів про пам'ятник кобзареві у Харкові. Ще у ранньому дитинстві я неодноразово приходив до нього із бабусею, і вона, як вміла, розповідала про життя поета, про його солдатчину у азійських пустелях. Та у моїй пам'яті дитячый найглибше закарбувався чомусь епизод з дитячих років поета, про те, як він йшов, ще зовсым малий, подивитися на стовпи, що підпирають небо, ы лише зустрыч ыз чумаками повернула його додому. Мене ця історія неабияк хвилювала. Пробуджувала мрії про безкрай нашого світу, про його казкові дива.

І сам пам'ятник я вивчав досконально - випитував у бабусі про кожну скульптуру у композиції. І тоді уперше почув про Катерину, і про поневолених кріпаків, на яких тисло ярмо, а руки яких були зв'язані путами. І про інші постаті я розпитував теж. Та бабуся мало, що могла розповісти - про солдата, комисарку і т. і. І мене завжди трішечки ображало, чому Катеринка і поневолені кріпаки у самому низу, а солдат і його оточення найближчі до Шевченка.

Та тільки вивчаючи діамат у вузі, я нарешті зрозумів: та це справжня гегелівська спираль прогресу. І всі постаті пам'ятника крокують по ній. А ось куди привела ця спираль, про це далі у вірші.

Так, харківський пам'ятник кобзареві неабияк вражає. Але він нагадує не тільки про великого творця і борця за волю рідного народу, він також нагадує і про довге 70-річне панування комуністичної ідеї на наших теренах. Дивно, але скульпторові вдалося все це поєднати, хоча до неупередженого ока впадають, внутрішні протиріччя цієї композиції. Та хай стоїть, так, як є - нічого не треба змінювати. Бо Тарас, навіть відірваний від землі високим постаментом, та все ж мудрим пророчим чолом все одно перебуває у небесних сферах. Як було, так було і нічого в історії не треба переписувати, вона обов'язково помститься святотатцеві, що замахнеться на неї

Ось такі мої уривчасті і не дуже зв'язні міркуванні про пам'ятник Тарасові Шевченку у Харкові.

(уривки з незавершеного)

Ювілеї, ювілеї –

Галасливі дати!

Слава, слава кобзареві! –

Будуть всі гукати.

І я гукну з усіма,

І я засвяткую –

Свого розуму нема –

Чужий не бракує.

Ой, навіщо ти, Тарасе,

Здерся так високо,

Та й на наші негаразди

Позираєш оком.

А вкруг тебе по спиралі –

Постаті скульптурні,

Мов ішли ото до раю

Та й пошились в дурні.

І земля вже далеченько,

А небо ще далі –

Не зійти вам, козаченки,

З тієї спіралі.

Її вигадав пан Гегель,

Як шлях до прогресу.

Скільки в світі вже полеглих

З того інтересу.

- Що відстав?! Ступай у лаві!

Крок у бік – стріляю!

Безліч спогадів кривавих,

А раю немає…

І ступали, і ступають,

І будуть ступати.

Ще й на горло наступають –

Нащо підіймати?

Йдуть і йдуть залізні лави

По землі одвіку,

А над лавами заграви,

Мов криваві ріки…

1994