Залишенi в холоднiй хатинi, де не має затишку й тепла. Замерзають душi, дитячi, невиннi, все вiд образи та зла. Тремтять дiти вiд холоду, зуби цокотять в журбi. Плаче душа вiд голоду , шукаючи крихти хлiба на столi. Дiвчинцi крихта дiсталась, а в хлопчини покотилась пiд стiл. За вiкном нiч все сховала. Залишенi, cамотнi пташечки без крил. Матуся покинула напризволяще, оповитi смутком пташки. Сама загуляла серед блуду.-Чому ненько дiточок не любиш?! Не журишся ти? Не вiдчуваєш ти болi, де залишена твоя дiтвора. В страху та неволi. Можливо знайдуться добрi люди. Маленькi сердечка зiгрiють теплом. На землi добро не заблудить Бог їх почує все одно. Хто схаменеться матусе! I стане дiтей шукати. Тiлькi віхола вiдгукнеться негоди, i cкаже, яка ж ти мати! На старостi рокiв, коли сила згасне назавжди. Не зможеш зробити ти кроку, дотягнутись до склянки води. Тодi згадаєш залишених пташенят вiдчуєш бiль i смуток. Яка ж ти була мати?! Тiльки сльози будуть твiй порятунок...
Життєва і актуальна тема, але віршем це важко назвати, скоріше римованою прозою.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
