Заплутався в гілках вишневих вечір. Годинник зупинив свою ходу. Покинуте гніздо старе лелече Кричить мені про втрату, про біду. Заплаканими вікнами оселя Стріча мене в обійми самоти І голос із душі, як із пустелі, Шепоче: "Запізнилась, доню, ти..."
Йдуть роки за роками, Час у вічності плине. Ви простіть мене, Мамо, За безвинну провину. Через будні туманні, По стежкам із тернини Я іду до Вас, Мамо, Щоб спокутать провини…
Калина, зацілована морозом, Застигла в кришталевій німоті. Я горе виливаю через сльози. Якби ж біді зарадити могти... Не зможу ні словами, ні ділами Скупити непростимий, вічний гріх… Відвідуйте частіше Вашу маму. Не забувайте матерів своїх.
Дякую. Слушна думка: ніби три вірші в одному... Писала, як відчувала, а вийшли розділи: втрата матері, одвічна скорбота по ній, і порада дітям шанувати живих матерів.
Низький уклін за Вашу сердечність. Таку радість маю від родинного спілкування однодумців.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Рада знову Вас бачити на сайті з прекрасним і мудрим віршем. Ви вірно підмітили недоліки людського характеру. Але такими нас зробив Господь, він же Матінка природа. Не ангели ми, і в лиху годину наші
у Вас 
0
