Єдине місце де він мав можливість розжитися, хоч якимось грошима було студентське КБ. Тоиу, перш за все, він туди і завітав. Хлопці, що вже чули про його пригоду, стріли його дружніми посмішками і словами співчуття. Почали було допитуватися про подробиці бійки, та коли зрозуміли, що Андрій зовсім не палає бажанням задовільнити їхню цікавість, не стали вже надто наполягати. І Андрій пославшись на те, що поспішає, покрокував із аудиторії, зоставленими комбайнами для креслення до маленької бокової кімнати, де містився кабінет організатора і натхненника творчого колективу аспіранта Максима Миколайовича. Той сидів за двотумбовим письмовим столом, і щось друкував на машинці. Почувши андрієві кроки, Максим Миколайович, або шеф, як поза очі називали його хлопці, підвів очі і відкинувся у офісному фотелі з високою спинкою. Андрій привітався і по запрошенню шефа всівся напроти нього, широко розкидавши по підлозі довгі худі ноги у стареньких потертих джинсах. Шеф запитав, як він почувається, а коли почув, що вже непогано, відразу перейшов до нагальних справ. Непомітно вони так занурилися у новий проект, що не помітили, як спливла вже година. Андрій вже майже і забув про мету свого візиту, та тут, мов блискавкою вдарило: - Та що це я? Кость на мене сподівається, а я про гроші ані слова. Шеф відразу помітив зміну настрою хлопця і запитав: - Викладай, що в тебе не так. Не знаю чи в змозі допомогти та обіцяю не залишитися байдужим. Андрій спочатку знітився, засоромився, та швидко взявши себе до рук, розповів шефові усе, як на духу. Мудрий чоловік був шеф, а тому за кілька хвилин не тільки утовкмачив хлопцеві у голову сутність проблеми, у якій той загруз аж по самісенькі вуха, але й вказав єдиний достойний вихід із неї для нього і всіх інших. -Розумієш, - повільно, ніби розмірковуючи казав шеф, - хлопцеві, - твоя помилка і хиба в тому, що лише собі ти відвів головну роль у всій цій історії, а всіх інших відсунув на задній план. А тепер порахуй свої можливості, і перевір чи достатньо їх щоб подолати усі перепони. Відразу впадає в око що ні. По-перше, необхідна для вирішення сума грошей. Це не одна тисяча карбованців. На превелику жаль, і я таких статків не маю. А як позичу тобі кілька сотень, то ж вони нічого не вирішать. І навіть якщо знайдеш позичальника такого, і потрібна сума опиниться у тебе в руках, як ти зможеш за ці навіть і великі гроші отримати костюм ідентичний втраченому? Де шукати тих майстрів, що впораються з таким завданням та ще й у найкоротший строк? Як тверезо розсудити, то ніде, і значить віддадуть бідну наївну і довірливу костюмершу під суд, і подальше життя молодої і ні в чому не повинної дівчини буде остаточно зіпсоване. Поки ти і дійсно підводиш до такого. Якщо так, тоді соромся. Не знаю, як хто, а я після цього вважати тебе порядною людиною не зможу. Ти вже вибач. Та все ж, гадаю, на таке ти не підеш, а тому звертайся, поки не пізно, до єдиної людини, що може все вирішити, тобто до своєї Наталі. -До Наталі? – запитав Андрій і розгублено заблимав очима: - Визнаю повну вашу правоту, але діяти за вашою порадою… хііба це можливо для мене, я ж прекрасно розумію, що як тільки дізнається вона усю правду про костюм, в якому я уперше потрапив їй на очі, то відразу ж і полишить мене. Бо ким я буду в її очах? Звичайнісеньким пройдисвітом, а то може і аферистом, що підступно втерся у довіру, замуливши очі цим неперевершеним ленфільмівським костюмом, на який мені і за усе життя грошей не назбирати. А тепер інше… В чому мені тепер з’являтися до неї? Хіба що у потертих майже до дір джинсах і витягнутому светрі. Я ж до зустрічі із Наталею своїм одягом ніколи і не опікувався по-справжньому, бо завжди вважав, чоловікові дбати про одяг майже не потрібно. Є якийсь і добре. Ви краще за всіх інших знаєте - я ж технар до самісінького, як то кажуть мозку кісток. Багато чого не знав і не розумів. Тому до такої халепи і встряв. Та ні, причина всеж в іншому - закохався по самісінькі вуха, а сам і мізинця Наталчиного не вартий. Наодинці із собою це добре розумію, та вдіяти щось несилий, бо без неї і життя мені не життя, а суцільна смертна мука. На ці пристрасні відчайдушні слова шеф тільки знизав плечима і сказав, посміхаючись, як і завжди трохи кривувато, та зате від усієї душі: - Ех ти! А я до сьогодні вважав тебе за розумного, виваженого і впевненого у собі чоловіка, а ти себе за ніщо тримаєш. Хіба можна так низько ставитися до себе будь перед ким. У тебе ж незаперечний талант до корабельної справи. Твоя Наталя, хай талановита, хай добре знана і уславлена вже в такому юному віці, буде ще не абияк гордитися тим, що саме ти – видатний розробник найдосконаліших вітрильників одного разу обрав її за свою жінку і подарував їй увесь шал свого чистого першого кохання. А уся ця прикра історія з запозиченим костюмом, гадаю, буде їй цілком зрозуміла. Який же хлопець при першому побаченні не буде намагатися мати якнайкращий вигляд. До того ж позичити костюм ленфільмовський зовсім не твоя ідея була, а Костя. Ти ж сам про це сказав. І зовсім непогана, скажу тобі, ідея, була. При врученні квітів уславленій співачці на очах усього залу чоловік, що це робить, повинен мати бездоганний вигляд, а інакше принизить не тільки себе, але й ту особу, до якої прийшов із поздоровленнями. Так що твій Кость усе вірно розрахував. Та тут сталося непередбачене. Зовсім неочікувано поміж вами спалахнули пристрасті. Ви сподобалися одне одному, і гадаю, не тільки завдяки костюму, але й чомусь більшому. І тут також не проглядається поки чогось підступного. Усе нормально, усе природно. А ось далі ти схибив, бо не наважився негайно повернути позичений костюм, а залишив його у себе ще на якийсь час. Хотів похизуватися перед обраницею, соромився здатися їй на очі в повсякденному непривабливому вигляді. І повністю забув про , що життя наше часом непередбачене, що випадковостей і небезпек у ньому аж за край. За це і поплатився. Та не тільки сам, але й підставив під небезпеку зовсім сторонню людину. І що ж тепер робити цій вкрай наївній і необережній костюмерші – під суд іти та й строк мотати. А ти в цей час спостерігатимеш все з боку та й будеш продовжувати тішитися неземною любов'ю? Ну, цього вже точно не вийде. Взнає Наталія, як з твоєї провини страждає абсолютно безневинна людина, і ураз випаруються всі її ніжні відчуття до тебе. Таке в пристойному суспільстві ані за яких умов не прощається. -А якщо я сам піду і зізнаюся, як все було, - пожвавішав на якусь мить Андрій, - то костюмершу ж не засудять... - Як би не так, - різко зауважив шеф, - буде лише гірше. Коли протиправно діє одна людина - це одна стаття, а коли по обопільній змові діє злочинна група, стаття абсолютно інша - значно суворіша. І до вас із костюмершою додасться ще й Кость. І все це з тієї причини, що гординя заважає тобі відкритися коханій жінці і владнати все, як слід. -Ну, що вдалося мені нарешті умовити тебе із усією впертістю і беглуздям не робити дурощів, і діяти розсудливо і адекватно? - запитав шеф вже абсолютно спокійним тоном, бо зрозумів - його підопічний все усвідомив і послідує його мудрій пораді. - А тепер, - додав шеф наостаннє, -візьми від мене в якості авансу за майбутню роботу триста карбованців і купи собі польського костюма, в якому не буде соромно з’явитися на очі твоїй Наталі, а також кілька сорочок, краваток і обов’язково шкарпеток. Бо всі ці начебто і дрібнички мають інколи дуже велике значення в підтримці особистих стосунків на належному високому рівні. Андрій мовчки без заперечень прийняв конверт із грошима з рук шефа і, промурмотівши на прощання щось вже зовсім незрозуміле попрямував до дверей. Наталю побачив того ж вечора – вона завітала до нього після чергової репетиції. До зустрічі із нею від добре підготувався - наварив каструлю наваристого борщу за давнім рецептом своєї матері, без якого не обходився жоден обід у їхній балаклавській хаті. Для другої страви він лише все підготував і поставив до холодильника, бо подавати її належало прямо із сковороди у гарячому вигляді, щоб не втратився хоча б то трішечки, жоден з ароматів, щоб збереглися у повному обсязі усі смакові якості цієї дивовижної страви, рецепт якої запозичив Андрій у гуртожитку від одного хлопця із Молдавії. Ніби- то і звичайнісінька яєчня, але ж яка. Скільки додаткових інгредієнтів, скільки духмяних приправ. Всіх їх придбав Андрій по дорозі додому із інституту, після купівлі нового костюму і усіх необхідних додатків до нього. Вдома він добре і швидко з усім уопорався , а тепер лежав на канапі, вкотре вже обдумуючи яким чином перевести у слушну мить розмову із своєю коханою у потрібне йому русло. Для цього він вигадав цілі монологи. Та кожного разу, прокручуючи їх у голові, мов у магнітофоні, переконувався, що всі вони фальшиві і недоречні. Та ось нарешті і Наталя з’явилася на порозі кімнати, відчинивши вхідні двері своїми ключами. Він, хоч давно вже очікував цієї миті, та все ж неабияк розгубився і, підхоплюючись на ноги, із такою силою зачепив стілець біля канапи, що той перекинувся і з його сидіння впала на підлогу книга, яку він узяв почитати, але до якої так і не доторкнувся. Похопцем кинувся усе підіймати і поспіхом не помітив, як зачепив ніжкою стільця свою кохану із такою силою, що та аж зойкнула. Це його розгубило вже остаточно, і він застиг перед своєю обраницею – довгий незграбний і безпорадний. -Ну, ти даєш! – широко посміхнулась Наталя, - ледь не відправив мене у глибокий нокаут. Та не хвилюйся ти так, бо з нічого, а краще підійди нарешті і пригорни, бо за цілісенький день я неабияк за тобою скучила. Ну, як ти тут без мене? Побував у своєму гуртожитку, узяв всі необхідні речі? Так, так! - закивав Андрій головою, - І не лише це. Я ще встиг забігти в інститут, і шеф нашого конструкторського бюро, пам'ятаєш, я колись розповідав тобі про нього, дуже обрадував мене, виплативши все належне за останні три місяці. І завдяки цьому в гостинному дворі я підібрав собі новий костюм и все по дрібницях до нього, тому що колишній, як ти знаєш безнадійно зіпсований...
Тут Андрій затнувся на мить, щоб не викласти Наталії все наболіле у нього на душі. Але ж зусиллям волі все ж стримався і вирішив розмову відкласти на післяобідній час, коли обидва вони розслабляться і знизиться вирігідність сплеску емоцій, абсолютно недоречного в такій складній ситуації. Тому після зовсім коротенької паузи він вимовив, хоча іще і трохи хрипко, але майже спокійно: -Ну, що це я розбазікався так? Ти ж певно неабияк зголодніла. А я, до речі, вирішив пригостити тебе трохи незвичайною стравою. А то ж до столу, а про усе інше пізніше! З борщем на відміну від Наталі хлопець упорався швидко, і доки та неквапливо підносила до рота ложку за ложкою густу наваристу обпалююче гарячу рідину, дула на неї, а в проміжках відкушувала крихітні шматочки хліба, він підхопився з-за столу, вийняв з холодильника всі завчасно підготовлені продукти і приступив до приготування обіцяного кулінарного сюрпризу.
З брехні починати відносини, не раджу, бо все це не те, що потрібно коханню......Цікаво читалося, пане Юрію!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
