Закохалася верба у сильного дуба,
Своє гілля розпустив, стала йому люба.
Доторкався, чарував ту гнучку вербичку,
І підступно прилестив, довірливу чічку.
Ой, хилилася верба, бо вірно кохала,
А він гіллям пригортав, вона ж -сохла ,в’яла.
Все ховала свою біль, щоб із ним лиш бути,
Помирала від чуття-не могла забути.
Часом, ось таке в житті, трапиться в коханні,
Любиш, душу віддаєш, при тому єднанні,
Друг життя, не пізнає, що буває тісно,
І «обійме» тебе так, вмре кохання –звісно!
Так всіх тягне на любов, кохання , на ніжність , на літо , невже щоб спізнати і відчути любов , треба щоб була війна... щось не хочеться так думати , але коли війна приносить злість , лихо , то мабуть ще більше хочеться любові , щирості і відданості , дружби , яка б захищала від злобних заздрісних ворогів
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Не втрачає суті. Дай Боже, щоб вона була завжди. Мріяли розбудувати Україну. Тепер мрії помінялись місцями. НА першому місці ВИЖИТИ І ЖИТИ!! А далі вже ВІДБУДУВАТИ. І лиш тоді
у Вас 
0
