Ой, матусю, на ніч спати
В хату просяться солдати,
Вранці йтимуть воювати,
Хочуть переночувати.
Ой, матусю, ті солдати,
Котрим вранці воювати,
Геть не хочуть спочивати,
А зі мною йдуть гуляти.
Ой, матусю, біля тину
Посадив хтось капустину,
Я ж бо мимо неї йшла
І дитиночку знайшла.
Ой, матусю, ту дитину
Воїн кинув біля тину,
Ой, скажи, скажи, мій тин,
Хто ж той батько, чий мій син?
Чи той батько не Данило,
Що балакав ніжно й мило,
А чи він бо не Овсій,
Що уродить, де не сій?
Чи той батько не Онисько,
Що упав – було ж так слизько,
А чи він бо не Вівсон,
Що голубив, мов крізь сон?
Чи той батько не Микита,
Що мармиза завжди бита,
А чи він бо не Кіндрат,
Що Данилку менший брат?
Чи той батько не Гаврило,
Що сопів, як те бурмило,
А чи він не Никодим,
Що була у скирті з ним?
Чи той батько не Омелько,
Що смерділо в нього з пельки,
А чи він бо і не Гнат,
Ще один Данилків брат?
Чи мій син не від Івана,
Що нового мав жупана,
А чи він не від Петра,
Що ледь не зламав ребра?
Що робити, як вгадати,
Хто синочкові за тата?
Адже кожен обнімав,
Пригортав та цілував.
Всі під тин всю ніч вчащали,
Тільки так і не сказали,
Що від тих моїх щедрот
Море зродиться турбот.
Я ж бо, глупа та невдала,
Неньки так і не спитала,
Як під тин всю ніч вчащати,
А капусти не чіпати.
Ой, матусю, пробачайте,
Донечку свою навчайте,
Що під тин ходити – гріх,
А з солдатами – то й сміх.
Дочка ж ваша вас послуха
І не пустить більш ні духа,
Щоб її хтось обнімав
Та в капусті причащав.
Є синочок, слава Богу,
Хай на старість на підмогу
Виростає він один,
Цей гіркий солдатський син.
Ой, матусю, зарікаюсь,
В батюшки ж бо сповідаюсь,
Що востаннє мала гріх,
Не захочу більше втіх.
Ой, матусю, знову в хату
На ніч просяться солдати,
Не пущу, хай їм там біс,
Двері геть заб’ю навскіс.
А вони, оті солдати,
В двері гупають, мов кляті,
Ні, не допущу гріха,
Вдам із себе, що глуха.
Ой, матусю, так же луплять,
Мабуть, дуже мене люблять,
Треба вийти накричати,
Щоб не заважали спати.
На хвилину я, матусю,
Ось-ось зараз повернуся…
Ой, солдати, ой ти, тин,
Знов знайшовсь в капусті син.
Та вже батька, мамо, знаю,
Кожного ж бо, з ким гуляю,
Прізвище назвать прошу
І опісля запишу.
Ось і нині в данім списку,
Тих ім’я, хто в цю колиску,
Наділив мені дитя,
Щоб не спала до пуття.
Це, матусю, Гнат Каліка,
Пуп Левко, Іван Базіка,
А в кінці Глевтяк Мартин –
Колективний в мене син.
1995 р.
|
у Вас 
0
