Мамо, рідненька матусю,
Упало вже листя з беріз.
І вишні зросли, а у тебе,
Побільшало , мамочко, сліз.
Ти плачеш, осінь золотава
Забрала молодість твою,
Почервоніла вся заграва
І не співати солов'ю.
Не плач, що відлетіли діти.
Згадай, малими як були.
Тобі так хочеться зігріти,
Та твої весни відцвіли.
Приходить осінь з сивиною
Як павутинку цю впліта.
Ми так пишаємось тобою,
Хоч і пролинули літа.
Вони так швидко пролетіли,
Що не помітили і ми,
Як наші вишні постаріли
І стало блище до зими.
Ти плачеш літньою порою,
Ти плачеш, мамо, за дітьми
І сльози змахуєш рукою,
Неначе сивими крильми
Скотилась знов оця гаряча
Сльозинка на твоє чоло,
Матусе, прошу небагато
Приїду завтра я в село.
І буде все, так як малими
І гамір, гомін знову сміх,
Допоки вестимуть стежини
На рідний батьківський поріг.
| 
у Вас 
1
