Пн, 04.11.2024, 20:31
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1047]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2698]
Вірш-пісня [545]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [269]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3382]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [314]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [907]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Де Ви працюєте?
Всего ответов: 637

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Історичні вірші
 

Кусочок нашої історії

 

Говорили мені тато...

 

         Я ріс і з кожним роком  більше і більше цікавився історією нашого народу і нашої Батьківщини – України. Вже почав читати історичні книжки. Що правда, в більшості вони були писані польською мовою і польською комуністичною думкою, все таки коли я побачив з великої букви написане слово Україна, через моє тіло починав переходити мороз. Я ставав гордим, що я українець, що я син великої держави.  Я вже не чекаючи, коли мені тато схоче щось сказати, а вже сам з запитаннями підходив до них і питав. Мені тоді було десь дванадцять або тринадцять років. Одного разу я підійшов до задуманого, сидячого на кріслі  тата і запитав:

-         Тату, скажіть мені, як то сталося, що у 1918 році Україна виборола волю, а  після короткого часу втратила її? Тато задумали, покивали головою і попросили, щоб я сів біля них і  почали мені оповідати.

-         – То було так сину. Війна вже кінчалася ( Перша Світова) а я і мої ровесники ми мали тоді менш більш стільки років, що ти нині (мої тато народилися у 1904 році).  Не пригадую собі від кого, але мали ми приказ збирати всяку зброю, яка залишилася по боях на наших землях і зносити її в одне визначене місце. Тато почали думати, щоб пригадати собі, хто міг бути тим, що наказав хлопцям збирати зброю, але не пригадали собі.

-         Говорили, що першого листопада 1918 року, коли стали з ранку почули як люди в селі говорили що сталося. На їхній, ще дитячий вік це мусіла бути велика подія. В селі всі про це говорили, що  стають і бачать,  а ту в важливіших місцях села і у свідомих людей того села висять синьо-жовті прапори. Тоді, коли мені про це говорили,   зі сльозами згадували того  1 листопада 1918 року. Але були це сльози великої радості.  Говорили, що серед улючан настала ейфорія. Всі дуже тішилися, що повстала Україна. Хоч за часів Авсро угорщини в селі всі себе називали русинами, все таки свідомість серед наших людей на Сяном вже починала дозрівати. Священики і вчителі вміли просвітити своїх людей.

-          На жаль,  ця радість не тривала довго. Україна була, але вдержати її не було легко і не було за багато кому це робити. Радість тривала дуже коротко. Багато з тих, яки почали служити в нашій армії,  це бувші жовніри, які до недавня служили в австрійській, або російській  армії. Вони по кілька років служили в чужому війську і з далека від своїх рідних земель, з далека від родини.  Коли воскресла Україна, вони замість хоронити і захищати її, багато з них  починало тікати з армії до своїх домів, до жінок, до родини, до дітей. А крім того світлих людей в той час серед нашого населення не було багато. В минулому ворогам не залежало на тому, щоб його піддані були мудрі, щоб здобували освіту. Тому, коли воскресла Україна не було ким обставити хоч би найважливіші пости в наново воскреслій після сотень років  українській державі. Було так, що начальниками в більшості ставали поляки, жиди, росіяни, а навіть німці. А крім того вже скоріш сказане, дезертирство.

-         Дальше розказали мені про подію, яка мала місце в Улючі, в їх і моному рідному селі, що над Сяном.

-         _Улюч, та інші села і міста, яки після 1 листопада стали в межах Західно Української Народної Республіки на протязі короткого часу захопили поляки. Вони поставили на постах своїх людей. Поставили свою поліцію, а ця з часом  почала ходити по наших селах і містах і ловити всіх тих, що служили в українській армії,  або піддержували українську державу. Також тих, які в час тривання української держави займали яки - небудь  пости.

-          І одного дня, це було десь скорою весною 1919 року, прийшли до Улюча озброєні польські поліціанти. Вони вже знали, хто з селян, що робив у ті вище  згадані дні.   Так зайшли вони до одної такої  хати в Улючі, з якої  чоловік  служив в нашій армії.  Тато говорили його прізвище, але я нині не пригадую його. Увійшли в хату, взяли його за руки і вивели на подвір’я , а там давай його бити чим попало і де попало. Тоді  не було в хаті нікого крім нього. Йог жінка  тоді була десь у сусідньому домі. Звідтам вона почула крик на її подвір’ї. Так вона скоро біжить до дому.  Коли прибігла, так  і побачила, що діється. Побачила наболіле і облите кровлю лице  свого чоловіка. Тоді  підійшла вона до тих , яки били її чоловіка і каже: 

-         - Бийте його. Добре його бийте. Він заслужив на це. Хай має за своє. Це належна заплата за його поведінку. Бо коли він мав зброю і силу, коли  мав захищати свій край і свій народ від загарбників, коли мав вас бити, то він дурний залишив своє військо і втік до дому. Так нині нехай має від вас за це нагороду. Поляки подивились на жінку, подивились на її чоловіка і заніміли. Стало їм ніяк. Подивились один на одного а опісля ще раз на жінку і її чоловіка. І так залишили бувшого дезертира в спокою і пішли геть з села. Ця жінка від того часу мала велику шану серед жителів нашого села. В одних за те, що врятувала свого чоловіка від ще більшого побиття, а може й смерті або криміналу, а в інших за те, що в неї було більше мудрості і патріотизму як у її чоловіка. То такий невеликий кусочок нашої історії про яку розповіли мені тато.


Додав: Szlachtycz (06.02.2009) | Автор: © Василь Шляхтич
 
Розміщено на сторінці: Історичні вірші, Шляхтич Василь, Вірші про Україну

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 3415 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 4
avatar
Капець...
Дуже цікаво було почитати! Дякую! 5!
avatar
2 COCODE • 11:40, 14.02.2009 [Лінк на твір]
Мудра була жінка. Тепер би до влади її мудрість.
avatar
3 Did • 12:32, 14.02.2009 [Лінк на твір]
Мудро, повчально. Рекомендую молоді ознайомитись із даним твором. Автору щиро дякую.
avatar
0
4 spydut • 08:27, 17.08.2021 [Лінк на твір]
історія пережита завжди цікаво бо все пережив і згадав сам


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect


leskiv: Щиро дякую. s-7


     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz