Вії аж до землі сягають,- Так мені соромно. Щоки (з-під пудри) пашать полуницями, - Так мені соромно. Так, це я поворот просигналила В напрямку парку, Не додому. Ні, то не я повертала кермо твого авта, Але хіба міг ти За мною не поїхати?.. (Чоловіки – слабка стать...) Так, це я тебе покликала, О, це я Тебе заманила... І стоїмо, розмовляємо, Ну й стоїмо, розмовляємо... Навіть не можу доторкнутися До тебе, чудового, До тебе, чужого...
|