Троянда на порозі. Дзвеняча згадка ріже На скиби згусток болю І на уривки день. Твоя хлоп’яча постать в одвічне бездоріжжя Повільно і нестерпно з душі моєї йде. Примари снів затихли ген у лаштунках ночі. Ввіп’ються, як вампіри, я не втаюсь ніде... Ще прагнуть сонця й цвіту напівзакриті очі. А ти ідеш від мене, печально й тихо йдеш.
|