Спекотний день, - билинки не схитне, Палюче сонце царствує над літом, У хвилі зве розгойдані мене Безмежне океанське моноліття. Безкрайньо-синє, аж вступити жах, Яка ж могутня й сильна в нім душа є! Вітрильниками грає у вітрах, В пісках тільця медузні полишає. Ось хвиля йде у береги, росте, Із силою вдаряється, маліє, Розсипавшись на квіття золоте, На білопіння мирної надії, І пелюстками горнеться до ніг, Голубить ніжно і цілує тепло. Та інша хвиля в синьому вогні Услід летить, - І береги аж терпнуть... Я запливу в те лоно голубе, Поніжуся у літеплі сьогодні. Злились блакиті моря і небес, З’єдналися стихії благородні. Вітає Атлантичний, день буя І сіє сонця промені, як жито. ... В мені ж пульсує річечка моя, – Полів дозрілих волошкова жилка.
|