Солдатська колискова для мами - Вірші про військових, армію

Переклад на українську мову вірша Ігора Сичова Оригинал. Автор Игорь Сычов, сержант ВСУ

Солдатская колыбельная для мамы

Гаснут звезды, мерцая… Предрассветная тишь…
Мне известно, родная, почему ты не спишь.
Но излишней тревогой сыновей не вернуть…
Отдохни хоть немного, постарайся заснуть…

Нынче срок возвращенья застарелых долгов.
Принимая прощенье от друзей и врагов,
Я навеки оставил за собою вину –
Что тебя опечалил, уходя на войну.

Не суди меня строго… Было много причин.
Что ни ночь – над дорогой гул военных машин,
Что ни день – злые вести, все страшней и страшней,
Про людское бесчестье, про погибших друзей.

Горько пахло полынью, ветер дым разносил,
А по всей Украине – сотни свежих могил…
Скорбный звон похоронный. Набегала слеза...
У святых на иконах погрустнели глаза.

Это – старая повесть, так бывало не раз...
Не позволила совесть свой нарушить приказ,
Не дала оставаться от беды в стороне…
Чем до смерти терзаться – лучше смерть на войне.

Может, сказано громко, но удел мой таков:
Превратившийся в волка, не боится волков,
Превратившийся в пламя, не боится огня…
Мама, милая мама, помолись за меня…

Гаснут звезды, мерцая. Предрассветная тишь.
Мне известно, родная, почему ты не спишь.
Но излишней тревогой сыновей не вернуть.
Отдохни хоть немного, постарайся заснуть.

Игорь Сычов, сержант ВСУ 24 февраля 2018 год
______________________________________________
Переклад на українську мову. Автор перекладу Крайнюк Надія

Солдатська колискова для мами

Гаснуть, блимають зорі… Світла вранішня тиш...
Знаю, мамо рідненька, знаю, чом ти не спиш.
Лиш тривога та зайва, не вернути синів...
Відпочинь же хоч трохи, постарайся засни…

Час настав повертати застарілі борги.
І прощення приймати друзів і ворогів.
Залишив я навіки за собою вину —
Сльози… мокрі повіки… Я пішов на війну.

Не суди мене строго… Бо багато причин.
Темна ніч… на дорогах — гул військових машин.
Що не день — то злі вісті, з кожним часом страшніш,
Про людей, що без честі, про смерть друзів моїх.

Полином гірко пахне, розганя вітер дим,
А по всій Україні — сотні свіжих могил…
Дзвін… Скорбота… Хоронять… І сльоза на очах…
І святі на іконах плачуть теж при свічах.

Це стара дуже повість, так було вже не раз…
Не дозволила совість свій порушить наказ,
Не дала залишатись від біди осторонь,
Душу щоб не терзати, — краще смерть і вогонь.

Може сказано гучно, та нема інших слів:
Хто став схожим на вовка, — не боїться вовків.
Хто жарким став багаттям, — не боїться вогню…
Помолись, мила мамо, я тебе бороню…

Гаснуть, блимають зорі… Світла вранішня тиш...
Знаю, мамо рідненька, знаю, чом ти не спиш.
Лиш тривога та зайва, не вернути синів...
Відпочинь же хоч трохи, постарайся засни…

06. 03. 2018 рік
Картинка з інтернету