Тюльпани бризнули на землю квітом,
У біле море впала абрикоса,
Крильми бджола хотіла світ зігріти,
Та промерзали ще ранкові роси.
Горластий півень почувався князем,
Ячмінь з-під грудки добивався світу,
Трава і люди об’єднались разом,
Щоб крокувати у неблизьке літо.
Зеленим гаєм розляглась пшениця,
Остання квітка догоряла рясту,
Скрипіла скаргу край села криниця,
Що в забутті їй ні води, ні щастя.
Вчорашній дощ знов познущавсь над кленом,
Обмив вапно, котрим його білили,
І горобці складали у катрени
Коту осанну, бо того закрили.
Верба чесала під вітрами коси,
Картоплю дядько хоронив у землю,
І перший жайвір, не схваливши прози,
Писав у небі сонячну поему.
Акацій сонних пазурі жорстокі
Бліденький Місяць видирали з неба,
І чорний ворон слухав караоке,
Шукаючи мелодію для себе.
Поодаль ліс, поглянувши під ноги,
Побачив землю, стомлену зимою,
Вона молилась і просила Бога,
Щоб був із нею, світом і весною.
| 
у Вас 
0
