Шістдесят - не Осінь, а Зима.
Сніг на скронях. А в очах Туман.
У Душі панує Заметіль.
А по Тілу вештається Біль.
Я хотіла б трішечки тепла.
В Літо Хуга стежку замела,
Закувала в кригу цілий Світ.
Не вернути молодості цвіт.
Я благаю:"Зимонько, стривай,
Не морозь мене, Не поспішай.
Дай, прошу, осіннього тепла,.
Щоб Душа зігрілась, ожила."
"В шістдесят,- промовила Зима,-
Ти сумуєш, нудишся дарма.
Розтопи любов"ю Серця лід -
Засіяє барвами весь Світ."
Чудово сказано, п. Таміло. У Ваші роки я про таке ще не думала, а тепер вже приходиться і то коли здоров*я дуже притискає. У кожному віці життя прекрасне. Ми іще повоюєм...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас 
0
