Прощавай, як останній постріл в скроню,
Прощавай, як над травами роса,
І з очей витікає на долоню
Вся душа, вся солона, як сльоза.
Прощавай – і громами понад світом,
Прощавай – попереду каламуть,
Край душі хтось поклав зів’ялі квіти,
І весну, де вони не зацвітуть.
Прощавай – білий лебідь, ніби камінь,
Прощавай, за вікном горить свіча,
Рветься світ, як за подихом останнім,
Звідкіля не вертається душа.
Прощавай – і вся осінь журавлями,
Прощавай – і у вирій без кінця,
Тишина, як надгробок поміж нами,
І слова, як вінчання без вінця.
Прощавай – і млини до горизонту,
Прощавай – так запечено життя,
Що любов на війні без ліній фронту
В трибунал відправляє каяття.
Прощавай – у берези власне слово,
Та завжди в унісон шумить весь гай,
Раптом ми в наших душах, не навколо,
В словниках там немає прощавай.
| 
у Вас 
0
