Поранила мене, неначе звіра, Аорту б’є отруєна зневіра, Стріли не можу вийняти із серця, Воно з грудей, немов скажене, рветься… З кутка в куток метаюся по дому, У клітці наче, мов напився брому, Волаю нишком, дивлячись на стіни, За що плачу такі душею ціни?... Кусаю губи, що тебе торкались, Хай би навік уже позапікались, Зачерствіли, залиті зовні кров’ю, Забувши миті марення любов’ю… Тепла долонь, немає, більш не треба, Наобіймався тінь твою, без тебе, Навіщо руки тілу та й без крил, Коли від мрій, польотів – тільки пил?… В пітьму хотів би видивитись очі, Які тобі колись кричали: «Хочу…», Не бійся в ночах звуку буревію, Це я не сплю, це я нестерпно вию… Поранила мене, неначе звіра, Аорту б’є отруєна зневіра, Стріли не можу вийняти із серця, Воно з грудей, немов скажене, рветься…
Аж моторошно стало! Та ще й напередодні Різдва! Але написано ду-у-уже проникливо (за винятком наголосу "в но́чах": звучить наче "в но́чвах" )!
Маю надію, що написання подібної поезії слугує для автора певною психотерапією!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
)! 
