Пт, 22.11.2024, 10:32
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1051]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2699]
Вірш-пісня [546]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [270]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3388]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [316]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [909]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Що Ви частіше робите у часи душевних розломів?
Всего ответов: 786

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Українцям
 

вірші "Голосом віків землі своїй молюсь"

Голосом віків землі своїй молюсь!

Заспів
Ой, леле, леле, – день пливе за хмари,
Ой, леле, леле, що там за біда?
Ордою йдуть чи турки, чи татари,
Чия ж оцього разу та орда?

Чия, чия? Поляни чи древляни,
Чи половецькі сіті на вітру?..
Мовчать, мовчать насуплені кургани
Лиш тирса вслід посвистує: «Ату!...»

Ячить красуня в небо половецька,
Кульбаба їй у очі сипле цвіт,
І на щоці сльоза уже, здається,
І серце обертається на схід.

Була ж вона для когось незвичайна
І вимріяна, бажана була.
І бились войовничі половчани,
І скіфи не жаліли свій булат.

Тепер отут в степу стоїть торішня,
І кличе серце серденьком: «А-у-у!!!»
І вже не баба, а висока пісня
Ногами розколихує траву.

Зайду у степ глибокий на світанку
І за світ серце випущу – лети!...
І кличе хтось: « Чарівна половчанко,
Світи ж мені іще, не одсвіти…»

***

Придумаю вінок із квітів тамариксу,
Туніку одягну і сонце на уста.
І спробую побуть так, як Таїс Афінська:
Для піданих – велика, для грішників – свята.

Зварю в’язкі меди, настояні на травах,
В жертовнику візьму вогню для каганця
І буду виглядать в очах твоїх лукавих
Чи смерті, чи тепла, чи царського вінця.

Але набридне це, я знаю, дуже скоро.
Яка мені печаль до тих македонян?
Як падать – стрімголов,
А як злітать – угору.
Жаль, ощасливить світ судилося не нам.

Бо у моїм роду – поляни і древляни,
І небо в полинах, повітря – хоч малюй.
Від почуттів моїх загоюються рани,
Бо голосом віків землі своїй молюсь.

Сину, іде війна…
– Сину, іде війна!
Стогне земля з яворами.
Сину, що буде з нами?
– Мамо, ніхто не зна!
– Сину, летять літаки,
З неба летять у вічність…
– Мамо, ще буде січа
І обеліски, й горбки…
– Сину, моє дитя!
Мріє моя єдина!
– Мамо, ти в мене одна!
Ти – це моя Україна!
Мамо, іду… Прости…
– Сину, на хрестик до тіла…
– Мамо, все краще – ти,
Світ, що любити навчила!
– Сину, моє дитя!
Боже святий, відпускаю…
Бо Україна одна
У серці із краю й до краю.

***
Я стою на початку свойого кінця,
Іще тільки стою на початку.
Доля в тіло моє вже давно вбила цвях,
А життя лише ставило латки.
І боліло мені. І було – як було…
І горіла – як вся Україна!
Це десь в іншім житті:
Біла хата, село,
А тепер ми із ними – руїна!
І кочують народу мого жебраки
По усенькому білому світу.
Все іде – як іде,
І минають роки.
Десь ростуть ненароджені діти.
І наважилась я закричать на ввесь світ:
«Зупиніться, багаті і ситі!».
Це Шевченко для нас залишив «Заповіт»,
Та степи наші кров’ю залиті…
Ходять цвіту земного красиві мужі,
Кулі в тілі, отам, на тім світі.
Боже милий, спаси мій народ, збережи,
Кістку кинь ненажерливій свиті.
Я пройшла по стежках, де буяла любов,
Де сонців в кожнім гені по вінця.
Я бажаю вам, люди,
Лишайте в собі цвіт вкраїночки і українця.
І коли піді мною не стане землі,
І піду мандрувати по світу.
Ви приходьте у гості в мої білі сни,
У вишиваних льолях із літа.
Залишаю вам сонце, і море, і степ,
Сині хмари розсуну, як стіни.
Залишаю тепло на болючій Землі
Із величним ім’ям – Україна!

Додав: polovhanka28 (30.01.2021) | Автор: © Любов Геньба
 
Розміщено на сторінці: Українцям

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1172 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 1
avatar
0
1 nasvictor • 21:52, 01.02.2021 [Лінк на твір]
Болючі речі й цікаві роздуми. Натхнення ВАМ!


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ruhlyvy: Кожне слово в цьому тексті - гірке, але повністю правдиве!

leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect



     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz