У світінні асфальтів чужих,
Ліхтарів, що байдуже мовчали,
Ворожбит мені
наворожив
Гору щастя й криницю печалі.
Ти веди мене, доле моя,
У поля, де і зелено й чисто,
Де тополі край
шляху стоять
І калина вдягає намисто.
Де правічний, прарідний мій ліс
Дочекатись не може з дороги,
У хатину,
де аж до землі
Прилягли, мов щенята, пороги.
Де зірки опадають в пітьму
Урочисто, як свічі вінчальні,
Там безмовно з
рук долі прийму
Гору щастя й криницю печалі.
| 
у Вас 
0
