Коментувати також можна з та

Вт, 14.05.2024, 06:34
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1024]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [133]
Аудіовірші [49]
Українцям [2670]
Вірш-пісня [542]
Вірші про Україну [1478]
Вірші про рідний край [807]
Вірші про мову [217]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [22]
Акровірш [31]
Байка [107]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [997]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [661]
Вірші про чоловіків [110]
Вірші про військових, армію [210]
Вірші про Перемогу, війну [411]
Вірші про кохання [3366]
Вірші про друзів [713]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [333]
Вірші про дитинство [321]
Вірші про навчання [58]
Вірші про професію [82]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [705]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1219]
Вірш-тост, вірш-привітання [114]
Для мене поезія - це [191]
Поети [272]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [294]
Щастя - ... [598]
Жінка - ... [261]
Життя... [4426]
Філософам [1296]
Громадянину [868]
Метафізика [155]
Опитування для Вас:
Де Ви працюєте?
Всего ответов: 637

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

САМОТНІСТЬ

                                    "САМОТНІСТЬ"

 

Моторошно.  Глупа ніч опустилася на місто. Ліхтарі, від яких падало  примарливе  світло, і  хоч якось відганяло  отой липкий страх, загасли. Їй залишалося тільки молитися, щоби   вгамувати  в собі цей  страх.  Молитись доти, поки  тяжкий, тривожний сон  не зажене  її у забуття. Але  те забуття  приходило  не завжди.

    Звали  її  Софією Михайлівною. Було їй років  сімдесят  п'ять, а виглядала вона набагато старшою.  Хвороба  не прикрашає людину. Вдень  ледве  пересувалася  стара  по своїй  маленький  квартирці, тремтячими  руками  готувала собі  вівсяні  пластівці, що раз на тиждень приносила  їй  миловидна  жіночка  з комітету  соціального забезпечення. Вона чекала її приходу,  як  визволення  від  того страху. Крім  неї  стареньку  ніхто  не  навідував.. Коли  наближався  день  її    приходу,  Софія Михайлівна  робилась  жвавішою  і  той  страх,  померти  самотньо,  відступав. Її  не  лякала  сама  смерть.  З  нею  вона  вже  давно  домовилась  з  того  самого  дня,  коли  дізналась  про  свій  діагноз.  Її  страхало  те  давнє  видіння.  Тоді  вона  була  зовсім  молоденька  вчителька.  Жила  в   своєму  рідному  місті  у  багатоповерховому  будинку,  що  здалеку  нагадував  величезний  вулик,  в  якому  за  перегородками   тіснилися  маленькі щільники-квартири,  в  яких  жили  чужі  одні  одним  люди.  За  стіною  її квартири  мешкав  старенький  одинокий  дідусь. Крізь  тонкі  стіни  вона  чула,  як  по  ночах  старий  заходився  тяжким  кашлем. Як  дратував  її  той  кашель! Потім  стало  тихо. Дідусь  перестав  кашляти  і  вона  полегшено  зітхнула:  «Слава  богу,  що  старий  шкарбун  перестав  будити  по-ночах  своїм  диким  кашлем!» А  потім  той  сморід,  той  жахливий  сморід,  який,  здається,  увібрали  в  себе  навіть  стіни… Тоді  усі  сусіди  бідкалися  і  картали  себе,  за  те  що  зачерствіли  і  не  помічали  навколо  себе  нікого.  

     Пройшло багато  років.  Все  забулося. І  раптом,  життя  повернулося  до  неї  своєю  чорною  стороною. Все,  що  було  їй   найдорожче  зруйнувалося  в  одну   мить.

     Дев'яності  роки  були  для  багатьох  тяжкими.  Особливо  дісталося  інтелігенції. Багато  хто  залишився  без  роботи.  Ледве  тягла  вона  з  сином  на  свою  вчительську  пенсію.   Син  змучений  безкінечними  пошуками  роботи,  вирішив  зайнятися  бізнесом. А  звідки  ж  взяти    гроші  на  той  бізнес?  Прийшлося  закласти  квартиру… То  був  найстрашніший  день  у  її  житті. 

     Немає  більшого  горя  ніж  те, коли  матір  ховає  свою  єдину  дитину! А  вона  перенесла  і  це!  Потім  її  викинули  із  власної  квартири. Півроку  тинялася  вона  по  своїх  колишніх  учнях.  Та  видно  Бог  змилувався  над  нею. Тут  у  цьому  містечку,  де  тепер  мешкала  старенька,  померла  її  далека  родичка  і  свою  квартирку  заповіла  їй.  Попрощалася  Софія  Михайлівна  зі  своїм  рідним  містом,  з  найдорожчою  у  світі  могилкою  і  поїхала  у  чужу  сторону.  Та  хіба  може  старе  дерево  прижитися  у  чужій  землі? Так  і  вона. З  кожним  днем  усе  більше  і  більше  чахла. А  по-ночах  з  глибини   пам'яті  виринав  давній  образ  дідуся,  що   тяжко  кашляв  і  згинув  забутий  усіма,  неначе  викинута,  непотрібна  нікому  річ!.. 


Додав: allagrabinska (23.05.2010) | Автор: © Алла Грабинська
 
Розміщено на сторінці: Проза

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 2081 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 

Ключові (?): старість, страх, Самотність

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 11
avatar
сьогодні у ахадова читала оповідання. якщо кількість знаків пропустить - додам.
не пропустило...
тому виставила на форумі)))) ось: http://virchi.pp.net.ua/forum/2-73-11#3163
теж про долю людини.
avatar
2 COCODE • 12:47, 23.05.2010 [Лінк на твір]
Ніхто не знає майбутнього. А доля ніби насміхається над нами. Алло, дуже гарно наведено приклад. Черствість молодості обернулася черствістю старості.
avatar
3 liolya • 13:28, 23.05.2010 [Лінк на твір]
На превеликий жаль, люди й справді чужі один одному... Не байдуже лише до своєї персони, і то не всім....Гарно написано!! hands
avatar
4 Pylyp • 14:18, 23.05.2010 [Лінк на твір]
Се ля ві, то са ля ві! Та біда, що розумнішаємо ми заднім числом!
Добре і моторошно! +5!
avatar
Усім щиро дякую!!! Ми живемо в світі, який підкоряється законам фізики... варто пам\ятати кожному, що за бездушність в кінці-кінців чекає неминуча розплата!!! Порожнеча завжди мусить бути наповнена...
avatar
6 Viktorivna • 17:32, 23.05.2010 [Лінк на твір]
Нема слів... smile
avatar
7 45tom • 18:26, 23.05.2010 [Лінк на твір]
Сумно, інколи правда буває саме такою.Це і є життя...Коли яскраве, а коли у сірих тонах безнадії...
avatar
Олексію, можливо це банально, але інколи ми самі вибираємо собі такі фарби...Життя розумніше за нас. Ми отримуємо в кінці те. що заслуговуємо!!!
avatar
9 Did • 08:32, 24.05.2010 [Лінк на твір]
Прикро за долю героїні, але стає ще важче, коли усвідомлюєш, що вона у такій біді неодинока...
avatar
Доля... інколи вона непередбачувана... Важко від того, що у нашому житті має місце "самотність"... А таких же випадків багато... smile
avatar
Багато, Людочко, багато! Напевно від нас залежить, щоб їх стало менше!!!


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
Asedo1949: Кричать у вічі: «Слава Україні»,
Та, як чорти, в Вальпургієву ніч
Танцюють нишком на чужій руїні,
Обіцянками скріплюючи клінч…      Правдиво  сказано...Підтримую.

karas: Тут зміст думок багато глибший поверхового читання




     


Форма входуу
Логін:
Пароль:
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz