Матусю-весно...

Матусю - весно

Мені весна наснилася,їй-Богу,

А я в кожусі,наче дід стою…

Топчу собі в незвідане дорогу

Й ні з ким про щастя говорю.

Вона кладе мені на плечі руки…

Я їх вже бачив,не згадаю,де?

Круки у небі чорні – до розлуки

І місяць ясні зорі спать кладе.

Колише вітер гойдалку крилату,

В печі вогонь,як хустка тріпотить…

Весна іде,мов господАрка в хату…

В світлиці стала,квітне і…мовчить.

Від сволока гойдається колиска,

А сивина підкралася до скронь…

Хліб на столі й борщу пахуча миска.

Тепло у кров від неньчиних долонь.

Життя іде ,із долею жартує,

Вквітчає хату рідну мою вік…

Матусю – весно, хто на вас полює:

Чи смерть лиха,у  рясах чоловік?

Гоніть обох їх ,чуєте,-- мітлою!

Для мене ви і щастя і любов…

Без вас нема ні затишку,спокою…

Прокинувсь я. Де,мамо,ви? Агов!