Вт, 05.11.2024, 09:49
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1047]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2698]
Вірш-пісня [545]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [269]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3384]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [314]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [907]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Як Ви дізнались про сайт?
Всего ответов: 424

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

На пречисту

село    Перша пречиста того літа випадала на понеділок, тож чоловічий гурт, який зібрався напередодні в Закопаївці біля самогонної «точки» Михайла Волопаса жваво обговорював актуальну проблему: чи працюватимуть люди того дня, чи ні. Половина запевняла, що більшість таки працюватимуть. бо на полях і городах ще стільки збіжжя незібраного – впоратись би скоріш до осінніх дощів. Щодо порушення православних канонів, то приводився традиційний в таких випадках аргумент: такий гріх, як праця в святковий день, Бог завжди простить. А свят державних і релігійних за рік скоро вже буде більше, ніж робочих днів. Інша ж половина, навпаки доводила, що один день нічого не вирішує, і не варто гнівити всевишнього, який уже й так достатньо наслав кари небесної на їхнє село, вірніше на те, що від нього зосталось: вісімнадцять хат, які зажурено пригорнулись одна до одної біля лісосмуги.
    Безперспективна Закопаївка вже давно жила за своїми законами, які часто не співпадали ні з законами загальносуспільними, ні з божественними. Не було у жителів одностайності і щодо назви свого села. Одні в при заповненні документів писали у графі «місце народження» - село Закопаївка, інші – с. Закопайці. А, окрім того, село мало іншу, неофіційну назву – Злодіївка. Кажуть, за прадавніх часів цар виселяв сюди каторжників і злодіїв з усієї імперії. Тож за закопаївцями закріпилася слава, як про людей сварливих, злющих, злодійкуватих і лукавих. Хоча такі риси більше проявлялися у взаємовідносинах з іншими, а між собою вони ворогували дуже рідко. Бо більшість жителів були зв’язані між собою родинними, кумівськими та сватівськими узами, а в цілому село являло собою конгломерат трьох родин Волощуків, Вергунів і Пасічнників. Від них походили кілька другорядних родовідних гілок. Тож як не крути, а цей невеличкий степовий хутірець жив однією сім’єю, де і сум і радощі були спільними . В той час, коли чоловіча спільнота біля шинку Михайла Волопаса вирішувала проблему чи дозволяє православний катехізис працювати на пречисту чи ні, в родині Павла Волощука готувалися до святкування 60-річчя глави сімейства.
    Павло сорок літ працював механізатором і тепер мав іти на заслужений відпочинок з пристойними пенсійними виплатами, чого в селі досягти міг далеко не кожен. Тож готувалися відзначити цю подію з розмахом. Продуктів закупили вдосталь у райцентрі, бо там все таки ціни нижчі, а спиртне – у Михайла Волопаса, з чого той мав непоганий зиск, а місцеві лицарі зеленого змія змушені були терпіти триденну похмільну спрагу, поки тривав процес виготовлення нових запасів саморобного зілля. Зарізали десяток голів птиці, навезли всього, що вродило на городі та в саду, запросили музиканта з сусідньої Макіївки та й стали чекати того понеділка.
    Незважаючи на відособленість від зовнішнього світу, Закопаївка вважалась цілком самодостатнім селом, в якому були свої шевці, слюсарі, перукарі, телемайстри, ветеринари, кравці, медики і т. д. А от своїх музик тут не мали.
Навіть незначні події в Закопаївці відзначали всім селом. І якщо врахувати, що з райцентру на ювілей Павла мали приїхати півтора десятка родичів, то в цілому страв готували на півсотні чоловік. Та не так сталось, як планувалось. По обіді, напередодні пречистої, коли в родині Павла завершувались останні приготування, село облетіла звістка: помер Мирон, який весь вік працював екскаваторником, сім’єю так і не обзавівся, а, вийшовши на пенсію, захворів та й доживав віку біля сестри Галини та її чоловіка. Поважали Мирона в селі за його працьовитість і безвідмовність в роботі. Багатьом фундаменти під хлівці та підвали виривав своїм екскаватором. чимало різного сміття з сільських дворів вигорнув, більшість могил на сільському цвинтарі теж були викопані його екскаватором. А от, щоб викопати останній притулок для Мирона, сільському старості Закопаївки Дмитру Кардану довелось обійти все село. У всіх, до кого він звертався, були причини для відмов начебто й поважні. Одним просто нездоровилось, у інших були невідкладні справи в райцентрі або в полі, а в третіх саме в цей день прихворіла корова, або коза. Врешті решт копачів довелось найняти знову ж таки з сусідньої Макіївки, куди їздили за батюшкою та півчими.
    Тепер перед закопаївцями виникла нова дилема: куди йти того понеділкового дня: на похорони Мирона чи на іменини Павла? Вирішили, що спершу всім селом підуть на похорони, а звідти – на ювілей.
     Отож обідньої пори похоронна процесія вирушила з двору Миронової сестри на сільський цвинтар. Попереду ніс дерев’яного хреста сільський пастух Тимко Перебийніс. Коли підійшли до кладовища, небо захмарилось, повіяв сильний вітер. Саме він зірвав кашкета з Тимкової голови і покотив його, немов колесо, поміж могил. Тимко кинувся доганяти свого картуза, подалися вслід за ним і ті, хто ніс вінки, а дізнавшись в чому справа, вилаялись та й попрямували до викопаної ями навпростець, оскільки порядок процесії вже було зруйновано. Доки чекали, як підійдуть батюшка з півчими, баба Дуська Вірьовчиха, яку в селі звали Іпатівною, а більшість просто Патівною стала сякатись у картату хустку прямо біля труни, причому робила це так голосно і непристойно, що хрестоносець Тимко вилаяв її так, як лаяв найвредніших корів у сільській череді.
    Похоронний ритуал так би й завершився благополучно, якби той же Дмитро Кардан не надумав виступити з траурною промовою. Сільським старостою його обрали випадково. Просто на цю громадську посаду не було альтернативних кандидатур, а промовляти і проповідувати Митько дуже любив, за що отримав вуличне прізвисько Торохтун. Цього разу, виступаючи біля могили, він заліз у такі словесні нетрі, з яких не міг ніяк виплутатися. «Дозвольте висловити сім’ї покійного щире співчуття і побажати їй…» А от що саме треба бажати сім’ї, якої в покійного Мирона ніколи не було, Дмитро придумати ніяк не міг і завершив свій виступ знову ж таки двозначною фразою: «Спи спокійно, дорогий товаришу, ти цього заслужив». Та учасникам процесії було не до роздумів, якої саме смерті заслужив Мирон. З кладовища поспішили до оселі його сестри на поминальний обід. Провести Мирона в останню дорогу на цвинтар пішло півтора десятка чоловік, а за поминальний стіл сіло втроє більше. Поїсти і випити зібралися одинаки, сільські пияки, бомжі та різний підозрілий і непевний люд з сусідніх сіл Макіївки, Маринівки, Лугового. Після третьої чарки дехто взагалі забув, ради чого прийшов сюди і балакав про що завгодно. Льоха Вергун, вдівець передпенсійного віку, розпочав першим:  
    - Позавчора гроші за здане молоко одержав – триста гривень. А сьогодні тільки сотня залишилась. За випас плати, за утримання автотранспорту – плати, а ще за пальне, за корми, за воду – одні розтрати…
    Після того, як пішла на той світ перша дружина, Льоха кілька разів пробував одружуватися, але всі жінки тікали від нього через надмірну балакучість і жадібність. Мав у своєму господарстві чотири корови, двоє свиней, півсотні курей і качок, доглядати за якими примушував жінок, які відважувались тимчасово виходити за нього заміж.
    Про його жадібність в селі розповідали легенди. Казали, нібито одного разу Льоха зайшов до сільського магазину, щоб купити шнурки до черевиків, а через півгодини повернув їх продавцеві, бо, мовляв, дорогою він знайшов шнурок, а йому якраз одного і не вистачало. А Мотря Левада, яка деякий час була його дружиною, розповідала таку сцену. Приніс одного разу Льоха цукерок, дав своїй дочці, а Мотриному синові заявив: «У тебе є батько, нехай він тобі ласощі купує». Тоді Мотря оперіщила Вергуна держаком сапи, забрала хлопчика та й назавжди покинула його двір. А Льоха після того збаранів ще більше. Порався біля своїх корів і птиці від зорі до зорі, по вихідних навідувався до райцентру, накупляв харчів та цигарок на тиждень та все скаржився на дороговизну, убогість, безгрошів’я і нікудишнє здоров’я. Ось і цього разу Льоха продовжував перераховувати свої затрати, в черговий раз доводячи, що саме він є найбіднішою і найхворобливішою людиною не тільки в Закопаївці, а й в усьому світі.
   Людей передпенсійного віку, таких як Льоха Вергун, у селі нараховувалося десь більше десятка. Більшість з них стояли на обліку в районному центрі зайнятості, одержували якусь там допомогу по безробіттю, дехто утримував корівчину та птицю, дехто потай працював посезонно у фермерів з сусідніх сіл, інші здавали до приймальних пунктів металобрухт, пляшки, макулатуру, горіхи та з того й жили. А всі разом чекали того дня, коли, нарешті, поштарка Дмитрівна принесе їм у двір першу пенсію. Одним до цієї доленосної події залишалось чекати ще п’ять років, іншим чотири, три, два роки. І саме ці роки тягнулись нескінченно довго.
    Льоха саме перераховував всі побутові дрібниці, на які витратив одержані за здане молоко гроші: олію, перець. мило. одеколон, як гостроязика Дуся Патівна зупинила той перелік єхидним зауваженням: «А чому ж ти не включив до свого списку затрат ще й ті яйця, які возиш на «біржу» у райцентр, щоб там тобі продовжували виплачувати допомогу по безробіттю?»
   - А це вже не твого розуму діло, - відрубав Льоха та й замовк, бо вступати привселюдно в суперечку з Патівною в селі ніхто не наважувався. У словесних двобоях з односельцями, які влаштовувались мало не щодня на ранковому вигоні худоби, її не переміг ще жоден з закопаївців. Лайливих епітетів, зворотів, ідіоматичних виразів і фразеологізмів Патівна знала стільки, що з нею могли позмагатися найкрутіші матюжники світу. Проголошувати свої лайливі тиради на громадському тирлі вона могла по півдня, тримаючи на спині мішок з травою. Послухати відбірні матюки і прокляття збиралося пів села і навіть пастухи з сусідньої Макіївки приходили вивчати той словесний досвід, який згодом застосовували при випасанні корів. Лайка з уст Патівни нагадувала молитву самому дияволу, і чимало тих, хто насмілювався вступати з нею в суперечку, втікали з поля бою зганьблені, присоромлені, морально і психологічно знищеними.
    На іншому кінці поминального столу торохтів невгамовний Митько Кардан. Особливими розумовими здібностями цей чоловік не відзначався, але він мав здібність слухати і запам’ятовувати, як говорять інші, а згодом видавати чужі думки, як власні. Отож, громада зваживши як розумно проповідує цей чоловік, та й обрала його за сільського старосту. Та Митько свою діяльність звів до повсякденних просторікувань як було колись і що він планує здійснити в майбутньому. А сьогоденні проблеми села його не цікавили. Він взагалі жив у минулому, або ж у майбутньому часі, але аж ніяк не в теперішньому.
     На цей раз Кардан викладав свою версію походження Закопаївки, ніби то почуту від прадідів. Розповіді про переселенців – каторжан, стверджував Дмитро, вигадали сусіди – макіїївці, закляті вороги закопаївців. Насправді ж село заснував козак Закопай, а прізвище таке отримав, бо замість того, щоб збудувати у селі церкву, десь в цих місцях закопав чимало золота, чим дуже прогнівив всевишнього. Прізвище Закопай назавжди зникло з сільських родовідних списків, бо синів у того козака не було, а доньки про закопані скарби нічого певного не знали. Вже не одне покоління закопаївців шукало ті скарби, звісно ж, без будь-яких результатів. Але розповіді про пошуки передавались від старших меншим, з кожним роком, обростаючи новими подробицями і доповненнями.
     Ті спогади перервав дід Іван Незграба, який пригадав, коли вони востаннє всім селом отак збиралися, щоб поїсти, попити, погомоніти. По тих словах, кожен потай подумав: покійника вшанували, пора вже вирушати на іменини до Павла.
    В Закопаївці років з двадцять вже ніхто не одружувався, не народжувався, нікого не проводжали на службу в армію, а єдині події, які тут відзначали всім селом, були похорони та іменини. А що цього разу і похорони, і ювілей та ще й пречиста співпали в один день, нікого особливо не хвилювало. Тож незабаром ті ж самі гості вже сиділи за столом у подвір’ї Павла. А через годину за столом вже лунало: «Чоботи ви мої, наробили клопоту ви мені…» Гуляння продовжувалось до глибокої ночі і завершилось грандіозним скандалом між Кузьмою Бовкуном і знаменитою Патівною.
    Кузьма Бовкун один з не багатьох, кому в Закопаївці вдалося дожити, як тут говорили, «до пенції». Більшу частину тієї «пенції» Кузьма пропивав, дещо перепадало сину з невісткою, з якими жили в одній хаті.
    Себе Кузьма вважав наймудрішою людиною в селі, повчав і давав поради кожному, хто потрапляв йому на очі, приводячи приклади зі свого життя. Притчі, розказані ним, дехто з односельців давно знав напам’ять, та Кузьма наполегливо продовжував наполегливо свої повчання, менторські проповіді і філософствування.
    Тривалий час він працював постачальником, експедитором, багато їздив по світу, і більшість його розповідей були про пригоди, які траплялись в дорозі. На яку б тему у присутності Кузьми не говорили, заключне слово і висновки завжди були за ним. Втім, розмов на дві теми у своїй присутності він терпіти не міг: це коли йшлося про футбол, або ж про розведення голубів. Той, хто мав необережність висловлюватись з цього приводу, поповнював список запеклих ворогів Кузьми. А ворогів тих у нього було половина села. Патівна в тому списку була першою. Як розпочалася сварка між ними на іменинах Павла, ніхто не пам’ятає. Учасники застілля звернули на них увагу лише тоді, коли Бовкун обізвав Патівну повією, а вона його старим смердюхом та імпотентом. В їхній діалог втрутились брати Микола і Федір Пасічники, обоє кремезні і непитущі, які виконували на сільських застіллях функції відповідальних за дотримання порядку. Отож Кузьма змушений був залишити поле словесного двобою з Патівною переможеним, зганьбленим і присоромленим.
    Наступного ранку біля худоби поралися одні жінки, а чоловіча половина села вилежувалася або ж похмелялася біля самогонної «точки» Михайла Волопаса. Саме йому першому передавав свій вчорашній діалог з Патівною опохмелений Кузьма Бовкун. При цьому він здійняв такий лемент, що з сусідніх дворів почали висовуватись заспані пики, всіх цікавило, з ким це там з самого ранку Кузьма лається. Антон Продайвода, який проходив вулицею, подумав що лайка стосувалася Волопаса, і рішуче втрутився в монолог Кузьми:
     - Ти чого це зранку накинувся на чоловіка? Чим він перед тобою завинив?
    А коли виявилося, що Кузьма просто повторював свій вчорашній лайливий монолог на адресу Патівни, випив сто грамів і приєднався до кола традиційних слухачів проповідей Кузьми.
    Ось такі події відбулися того літа, на пречисту. А оскільки дні народження і похорони в Закопаївці траплялись не часто, то село готувалось знову поринути сіру рутину буденщини. До святкування чергового ювілею залишалось чекати ще півтора місяці…
 


Додав: basenko (03.03.2011) | Автор: © Олександр
 
Розміщено на сторінці: Проза, Басенко Олександр

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 3102 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 

Ключові (?): проза, Басенко, Баштанка

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 6
avatar
1 COCODE • 16:51, 03.03.2011 [Лінк на твір]
Мені дуже сподобалося. up up respect
avatar
2 ЛюК • 05:01, 04.03.2011 [Лінк на твір]
Оце так відірвалися! Як легко і красиво Ви зуміли розповісти... З першого слова - захопилася, а з другого абзацу вже бачила живу картинку, ніби сиділа в кінозалі.
avatar
3 virchi • 10:38, 04.03.2011 [Лінк на твір]
ТАК! Оповідання справді реалістичне. Мені приємно подвійно, бо до гарного твору додається те, що це мій земляк, і не просто земляк, а вчитель (читав історію в школі).
Дякую Олександре Семеновичу, за гарний твір!
avatar
4 Asedo1949 • 12:09, 04.03.2011 [Лінк на твір]
З захопленням прочитала. Гарний твір. Дякую. yes
avatar
5 taisa75 • 21:53, 07.03.2011 [Лінк на твір]
Сподобалося! Дякую за гарний твір!

У мого однокласника Сергія Журавського бабуся із Баштанки,він часто розповідав про свої поїздки,от і запам"яталася гарна "кавунова" назва.

Розповім одну історію із життя,може використаєте десь. Жили в селі дві сім"ї, не зовсім поряд,а десь через кілька хат,віку вже немолодого,пенсіонери. І жили б спокійно і далі,якби не сталося сварки між чоловіками. А однієї ночі в однієї сім"ї сталася пожежа. "Друг" проснувся рано,ще до світанку, і побачив,що десь горить поряд,а коли зрозумів,що то у його заклятого товариша,то сказав :"То у Івана горить? То нехай собі горить!"

avatar
6 virchi • 23:29, 07.03.2011 [Лінк на твір]
Може бути. Баштанці гарні люди, але бувають винятки. :)


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect


leskiv: Щиро дякую. s-7


     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz