Заросило зорями. Вечір став над містом, Теплим ніжним дотикам місце віднайшов. Весна стрепенулась – убрала намисто, І над Україною ліг святий покров. А вдосвіта сонце заглянуло в вікна, Пташки заспівали про потік добра. У купавах щастя земленька укріпла, І графиня-доля до осель ввійшла. Синьожовті стрічки вплела в коси мати Українкам-донькам, і підняла клич: - Виорюйте ниви, зерном засівайте, Щоб на гниль у полі не падала дич . Історичне щастя! Де ж його шукати? У веснянім дусі, в глибі поколінь.. Чи у силі батька, чи у слові матері, Чи в духовній величі людських почуттів? Колоситься поле. Вагітніють долі, Нація народжує правду молоду. А минуле дихає фарбами історії, Де культура вража нищила красу. І вінок з барвінку, що сплітала мати, І калини грона, й синій-синій льон. І пахучу м’яту, й мальви біля хати, І ставок з качками, й кладку з потічком . Скалічена доля. Журиться Вкраїна. Вірить, що з весною прилетить тепло. А столітнє рабство, ниття і безсилля, Заляжуть у землю глибоко на дно
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
