Буденність і
сірість вичерпують сили.
Без стимулу вже й
непотрібне життя.
Де ж музика, щоб
знову серце ожило,
Щоб знову злетіла
на крилах душа?
Де ж музика?
Справжня, з старих клавесинів,
Сопрано дівоче, і
тенор, і бас?
Де ж музика, що
йшла у спадок до сина,
А внуку її не залишив час?
Немає. Уже не
дзвенить і у росах.
Пішла. І навряд
чи повернеться знов.
Пішла кудись в
ніч. Тихо, бідно і босо,
Хоч мала колись і
багатство, й дюбов.
Я кличу її і благаю… Та пізно.
Далеко вже вітер
торкається пліч.
Бо люди і музика
ця - такі різні.
Я кличу… Але вона рушила в ніч.
І сіра роса не
згадає вже дзвону,
І скрипка, як в
класиків, не задзвенить.
І тільки цей дощ,
що стікає по гронах,
Окремими нотами
тихо шумить...
Я кличу… Немає.
Вже згасла й надія.
Та що це? Це сон?
Чи ніч ноти знайшла?
Я знаю. Крізь сон
лине "AVE MARIA”.
Вже легше на
серці. Звільнилась душа.
Це – музика
справжня, написана в тиші.
Каччіні і Шуберта
ноти… І Бах
По-іншому, але
по-справжньому пише.
І музика душу
застане в сльозах.
В сльозах
заживають усі серця рани,
І ноти на душу
впадуть, як роса.
Сідаю тихенько за
фортепіано
І клавіш нечутно
торкає рука.
І перші акорди. І
музика лине
Назад, у вікно. І
не спинить вже ніч.
А клавіші кличуть
її журавлино,
Вона ж вітерцем
доторкається віч.
І сльози утерла.
І серденько гріє.
Вона не пішла… А
в уяві встає
Знов Мати Христа,
проста Діва Марія,
І погляд її знов
у серці живе.
Стоїть в повній
тиші. В хліву. На колінах.
В молитві за
Сина, що в яслах лежить.
Так вогко й
духмяно в хліву пахне сіно
І світло з
далеких зірок струменить.
Молитва. До
Батька Спасителя світу.
Вже спить
Віфлеєм. Заколисує ніч.
І тьмяне й
холодне зірок з неба світло
Ледь чутно торкає
заплющених віч.
Стоїть на дорозі.
І вітер дме пилом.
Вже сонце
червоне, мов кров із небес.
Дивитись вперед
вже немає і сили,
Бо там височіє
під сонцем вже хрест.
Розіп’ято Сина.
Життя і надію.
І в серці, що
б’ється у горі, лиш біль.
І сонце, мов кров
її Сина, жевріє.
Вже висохли
сльози. І… Сміх звідусіль.
Вуста, запорошені
пилом, й долоні.
Сном, жахом
здаються оті три хреста.
І серце. Луною. У
сивих скронях.
Розіп’ято Сина.
Надію. Й життя.
Вже висохли
матері сльози болючі.
Розіп’ято Сина.
Надію. Й любов..
І біль б’ється в
серці. І вітер із кручі
Все дме в лице
пилом. І сонце – мов кров.
Стоїть у небі, на
хмарах пресвітлих.
А погляд все той
– і мудрий, й простий,
Стурбований.
Певне, холодним цим світом.
Але такий
світлий, прекрасний, ясний.
Навколо – сонм ангелів у білих хмарах,
І сонце, і зорі,
й усі небеса.
Вона ж така ніжна
і тиха, як пара,
Прекрасна і
світла, спокійна й проста.
І посмішка. Добра
така й промениста,
Ласкава, мов хоче
прийняти весь світ.
Стоїть у вінці.
Така ніжна і чиста.
І сліду не видно
важких різних літ.
І музика. Наче
той погляд Марії,
Немов її чиста й
прозора сльоза.
Це – музика
справжня. В любові й надії.
Вже легше на
серці. Звільнилась душа.
А музика все ще
живе крізь століття,
Відновлює сили,
вдихає життя.
Нові покоління,
цю музику світлу
Не відпускайте у
ніч забуття.
|