НА ТВОЄМУ ПЛЕЧІ

  Самотня стою під зажуреним небом,

Розхристані думи рояться в мені.

Іду по дорогах, де світле з ганебним

Сплітаються міцно в клубок веремій.

      Вдивляюся в лиця, читаю їх душі

   По світлі, яке випромінює з них.

   Там я відшуковую те невмируще,

   Яке залишає у Вічності штрих.

      А я – що залишу? Яке моє світло?

   Кому воно зможе осяяти шлях?

   Я ж навіть не знаю, чи мої моли'тви

   Захоче почути Господь в небесах.

     Душа, у тілесні лещата закута,

   Самотньо блукає по грішній землі,

   І навіть в шуканнях одвічної суті

   Так легко згубитися може в імлі.

Життя моє часто нагадує втечу

Від власно придуманих ролей-оман.

  Світитися хочу! Хоч світла бракує

У світі людському, по вінця облуд.

Я рани любов’ю усі залікую,

Душі не дозволю впокоритись злу!

  Розхристані думи, поснулі бажання

Зберу у кулак і гайну в далечінь,

Де в променях сонця, колись на світанні

Спочинок знайду на Твоєму плечі...