ОЙ-ОЙО-ЕЙ-ОЙО-ЕЙ…
Темная ночка гуляет в округе, Темная ночка меня успокой, Я доверяюсь тебе как подруге Ночке подружке моей ой-е-ей.
Нет, я не жду удивительной встречи, Двери не скрипнут, открыты тобой, Ночью не вздрогнут горящие свечи Мною зажженные ой-ое-ей.
Стройный твой стан, густы волосы ладны, Острый как меч взор пронзающий твой, Счастья не требую, ласки не надо, Нравишься мне ты оей-ое-ей.
Мимо все мимо, ветрами гонима, Я улетала вослед за тобой, Тенью послушною, тайно, незримо Была с тобою всегда ой-ое-ей.
Сколько бы я не летала по свету, Чайкою белой ныряя в прибой, Нету покоя и радости нету Милый, родной мой ой-ей-ое-ей.
А я все жду не обещанной встречи, Дверь распахнется твоею рукой И улыбнутся зажженные свечи Мой долгожданный ой-ой-ое-ей.
Теремок
Там за тихой рекой, под высокой горой Теремочек построим с тобой, Там над тихой рекой, под высокой сосной Любоваться мы будем луной.
Через речку без дна нам протянет луна Серебристую тканую нить, И покажет она, и расскажет она Как на свете возможно любить.
Серебристый поток и волос завиток Все сплелось под рукою моей, Унесет лепесток серебристый поток По реке за судьбою своей.
А река широка и гора высока К теремочку склонилась сосна, Гладит ветка слегка чистый глянец стекла, А вокруг разгулялась весна.
Как известно уже с милым рай в шалаше, Эта присказка манит, пленит, С милым рай в шалаше и спокойно душе И над теремом ангел летит.
Там над тихой рекой, под высокой горой Теремочек построили мы. Над рекой голубой, под зеленой сосной Любовались мы светом луны.
В ЗИМНЕМ ПАРКЕ
В зимнем парке белом, белом Снега, снега намело. Вспоминание несмело С дальней юности пришло.
Здесь в такой же зимний вечер, Поскользнувшись на бегу, Мы смеялись рады встрече, Обнимались на снегу.
А над нами снега нити Ткали тихо кружева, А вверху в ночном зените Улыбалась нам луна.
От любви нам было жарко, В белоснежной кутерьме И остался в зимнем парке Снег, притоптанный к земле.
Сколько лет слетело быстрых Не догнать, не сосчитать, Мы о снеге том лучистом, Будем нежно вспоминать.
В зимнем парке белом, белом Снега, снега намело, Вспоминание несмело Озарило… и ушло.
ПРОЛІСКИ
Світить ясніше сонце тепліше Гріє земельку з небес, Сонечко грається, в низку складається Казка весняних чудес.
Там біля лісу білу завісу Сонце знімає з землі. А на галявинах, вогких відталинах Виткались квіти малі.
Приспів: Проліски квіточки, Весняні діточки, Перші росточки весни. Кіточки проліски, Сонячні проблиски, В душі тепло принесли.
Там в лісі з краю, я назбираю Сонечка теплого цвіт І на подушечці миленькій душечці Складу весняний привіт.
Проснеться милая, буде щасливая, Радісно стріне весну, Ніжнії квіточки, добрії вісточки, Миле продовження сну. Приспів:
Там на узліссі, в темному лісі, Вже відступає зима. З неба безмежного, трепетно, бережно Лине на землю весна.
Промінь зігріє, сніг білий зтліє, В землю водою ввійде. Юною, теплою, раньою весною Пролісок в душах цвіте. Приспів.
А ЛЬОН ЦВІТЕ
За лісочком у долину Небо впало блідно-синє. Вітерець гуля по полю, Котить хвилю, наче долю.
То не озеро в долині, Льон квітує блідно-синій, Льон блакитний, як водиця, Долі чистая скарбниця. Приспів: Як квіточки до квіточки Збирала свої дні, Віддала своє літечко Одному лиш тобі. Пливли, пливли щасливії, Крилатії літа, Неначе хвилі в полечку, Що льоном зацвіта.
Ой, розлився льон водою Та й блакитно-голубою, І немає полю краю, Льон цвіте до небокраю.
Я пішла б по тому полю, Повернула б свою долю, Але квіток живу вроду Поламати дуже шкода. Приспів.
Світить сонце в небі ясне, Літній день дзвенить прекрасний, В небі пташечка співає, Хвиля льоном пробігає.
Неможливо в бистру воду Другий раз ввійти без броду. Льон цвіте небесним цвітом, Хвиля йде під теплим вітром. Приспів.
З ТОПОЛИНИХ ВИСОТ
Немов сніг, пухкий сніг Тихо пада до ніг, І розноситься вдаль Тополина печаль.
Білий пух по кутках, Білий пух на руках, Прилетів він з висот Сумом зранених нот. Приспів: З тополиних висот, з тополиних висот, Білий пух легким сумом злітає, Не сумуй, не сумуй, вже не буде негод, Уже літечко сонечком грає.
Свої зерна весна З білим цвітом несла, По окрузі вона В білій річці текла.
Очі дивляться вдаль, У них легка печаль, Що весна одцвіла, Білим цвітом зійшла. Приспів.
Там на вулиці тій З тополин заметіль, Там і в червні мете, Дивним снігом несе.
Ми ідемо рядком, А за нами клубком Білі хмарки летять, Сріблом чистим блищать. Приспів.
БЕРЕЗИ
В золотім надвечір’ї Журавлі вже додому летять. На широкім подвір’ї Три сестрички берізки стоять.
Обнялися сестриці, Закрутили у танці весь світ, Молоді вечорниці В тихім шумі березових віт. Приспів: Журавлі принесли Перші звуки весни, Пролунали розкотисті грози. Як далекії сни, З тонких гілок текли, Тих берізок солодкії сльози.
Ніжно вітер у вітах, На голених струнах беріз, Грав мелодію літа Та й доводив сестричок до сліз.
Заплітали берізки Віти листям в широку косу, Та пухнасті сережки Поскидали у срібну росу. Приспів.
Заросла вже доріжка Від воріт до беріз в білизну, Пам’ять тихо і ніжно Березневу вертала весну.
Пам’ять світла носила У мережеві білих беріз, Пригощала, поїла П’янким медом березових сліз.
Приспів.
ПРОЩАННЯ
Відцвітала калина, В небі чиста іще бірюза, Та вже з заходу сила Насувалась неначе гроза.
Гнуло вітром калину, Рвало листя, ламало гілки, На мою Україну Наступали ворожі полки. Приспів: Вставай за рідний край В калиновій красі, Прости, прощай, прощай, Ми повернемося не всі. Вставай, вставай , вставай, Прощай, прощай, прощай, прощай.
Ви пішли по дорозі В степ широкий назустріч вогню, А жінки у тривозі Калинову пролили росу.
Горювала дружина, На очах материнська сльоза, Червоніла калина, Полихала війна, як гроза. Приспів.
На широкій долині Червоніє калина здаля, Чи то колір калини, Чи то кров Україно твоя.
Нездоланні війною Повернулись герої не всі, Плаче, плаче росою Калинонька в ранковій красі.
ЖУТКИЕ МОРОЗЫ
Сей зимы угрозы – жуткие морозы, И метели белые все метут, метут. Ах, когда же слезы, голые березы, Не стесняясь ветра, с веточек смахнут.
По весне на воле, перед ветром в поле, Нарядившись в белое, березы шумят, И под ветром в поле, еле слышном стоне, Слезу свою сладкую березы сронят.
Припев: Ах, морозы да метели, Да сугробы, кутерьма, Свирепели, пели, пели, Но пришла, пришла весна.
И притихли вмиг метели, Потекла с снегов вода, Птицы южные запели, Зацвела вокруг земля.
Зимние метели очень надоели, Снежные туманы все летят, летят, Молчаливы ели шапками белели, Лапы их косматые серебром блестят.
Приуныли ели, словно не хотели Пышные наряды отдавать весне, Как невесты ели у надеждах млели, Их мороз красавец обнимал во сне. Припев.
Ветры и метели песенки пропели, Замели все напрочь снежной кутерьмой. Березы и ели укрыли метели, И мороз трескучий их обнял рукой.
Но пройдут метели, шумные свирели Весной полноводной грачи принесут. Березы да ели наряды одели, Под солнышком теплым в торжестве цветут. Припев.
ПЕРЕЛІТНІ ПТАХИ
З виру додому летіли Клином широким птахи, Вже вони стомлені б сіли, Де ж оті рідні дахи.
Мудрий вожак у тривозі: Це не помилка - біда, Ні, він не збився в дорозі, Море, під ними – вода. Приспів: Перелітні птахи, перелітні птахи Закружляли убиті бідою, Їхні рідні місця, їхні гнізда й дахи Вже навіки покриті водою.
Здалеку довго летіли, Чують тут рідні місця, Небо курликанням вкрили, Крутять круги без кінця. Хвилі холодні навколо, Обрії скрила вода, Птиць і людей тихо косить Ця рукотворна біда.
Приспів.
Люди на греблі стояли, Сумно дивилися ввись, Плачучи птиці літали, Падали стомлені вниз.
Там під водою, під морем, Схований батьківський край, І уже більше ніколи Нам не побачить той рай.
Приспів.
ПОЗДНЕЙ ПРЕЛЕСТИ ЖЕНЩИНА
Сидя у зеркала женщина, Вдруг загрустила слегка, Золотом осени мечена, Белый снежок у виска.
Стрелочки быстрые вертятся, Ходят по кругу давно, А душа чистая светится, Словно в бокале вино.
Поздней прелести женщина, Ты светла и мила, Октябрем уже венчана, Зрелой вишней пришла. Вишенка сладкая, спелая, Счастьем сверкает слеза, Умная, робкая, смелая, С хмелем вишневым глаза.
Ветер колышет рябину, Падают грозди й листва, Женщину, винную силу, Жалит людская молва.
Прожиты годы награда, Мудрый задумчивый взор, Пылкой любви не преграда, Нежный морщинок узор.
Вдовушка осень богата Золотом блещет в окно, Женщина, птица крылата, В грезах летит высоко.
Теплые дни уже прожиты, Но не печалься о том, Ведь опьянить еще можешь ты Сладким вишневым вином. Эх! Опьянить еще можешь ты Сладким вишневым вином.
ЛОДОЧКА
На рассвете, на реке – Синь воды под лодкой, Ловят рыбу налегке Молодец с молодкой.
Пляшет рыба за бортом, Не идет на снасти, Бросим спиннинг на потом И поймаем счастье. Припев: Деревянная лодочка, Два борта да весло, Ты сидишь, как лебедушка, Подобравши крыло. Эх, ты шаткая лодочка, Было, было, прошло, Улетела лебедушка Иль водой унесло.
Плывет лодка к бережку Без единой рыбки, А напротив на лужку Туман катит зыбкий.
Стоит лодочка в цепях, Стоит на причале, А в лебедушки в глазах Синь реки в печали. Припев.
СОСНЫ
Зеленые сосны, беспечные весны, Сестры удач и потерь. Юные весны, стройные сосны Старыми стали теперь.
Здесь под сосною далекой весною Ты как мираж, как обман, Теплой весною плыл над рекою Утренний белый туман.
Были неправы, ах, как неправы, Думая жизнь впереди, Сосны налево, сосны направо Где-то остались сзади.
Где-то остались и затерялись, Новые ветры шумят, Сосны все скрылись, дымкой укрылись, Не повернуть их назад.
Годы бежали, сосны дрожали Белой холодной зимой, Ветры летали, снега заметали, Все оживало весной.
Старые сосны, в юные весны, Нас приглашают, манят, Как и в те весны, зеленые сосны Снова над нами шумят.
НЕ МОЛЧИТЕ ВЫ,АХ НЕ МОЛЧИТЕ
В небе синем осеннем, Улетающий клин, Звенит грустное пенье Над простором равнин.
Я стаю на колени И в глаза вам гляжу, Равнодушные тени В тех глазах нахожу. Припев: Не молчите вы, ах, не молчите, Хоть словечко в ответ мне скажите, Пусть суров будет ваш приговор, Не смотрите бездушно в простор. Не молчите вы, ах, не молчите, Не на небо, в глаза посмотрите, Над простором лесов и равнин Улетает рыдающий клин.
Золотистые степи, Журавлей разговор, Превращается в пепел Слов горячих костер.
Скрылись птицы в далеких, У закатных лучах, Засверкали в глубоких, Слезы в милых очах. Припев.
ЭЙ, ПАРОМЩИК!
Эй, паромщик, на том берегу, Подавай-ка свой шаткий паром, Переправь через эту реку На тот берег, где скрылся мой дом.
Там в тумане, на том берегу, Может кто-то меня еще ждет, На веселом широком лугу, Где калина надеждой цветет.
А река широка, глубока, Преградила дорогу река, Тоской душу мою не тревожь, То, что было, уже не вернешь.
Катит под ноги тихо волна, Исчезает на мокром песку, Сквозь туман тускло светит луна, Навевает печаль и тоску.
Спит паромщик на том берегу, А калина уже отцвела, Одинокая в тихом лугу, Ожидая, росою сплыла.
А река широка, глубока, Преградила дорогу река, Тоской душу мою не тревожь, То, что было, уже не вернешь.
НЕПОГОДА ОСЕННЯЯ
За окном непогода осенняя Начинала свой желтый разбег, Листья рвала, крутила и сеяла, И скрывала под беленький снег.
Этой осенью странной, нежданною Заблудились в дождях серых мы, Непогода открылась вдруг раною Неожиданной нашей зимы.
Расставались в обнимку с метелицей, Под ее леденящим крылом, А дорога подснежная пленница Начинается белым листом.
Отзовись ты во мне тихой песнею, Белым светом взошедшей луны, Затопи половодьями вешними, Ярким цветом минувшей весны.
Отзывайся во мне ты по-разному, Тихим эхом прошедшей грозы, Нитью красной пройди ты по красному, Появись вдруг росою слезы.
И наступит весна запоздалая, Теплым ветром растопит снега, Появись на пороге усталая, Там, где клялась, не ступит нога.
Обниму тебя снова неистово, Задохнусь в безысходности чувств, Все забуду и грешное, й чистое, Перепутаю радость и грусть.
За окном непогода осенняя Снова свой начинает разбег, Ветром желтые листья посеяла И запрятала в беленький снег.
КУКУШКА
Кукушка запела Весною в листве, А листва аллела В утренней заре.
Кукушка, кукушка, В утреннем огне, Расскажи, подружка, Что осталось мне.
И какие годы Пройдут напролет, Какие невзгоды Перервут полет.
Ку-ку, ку-ку, - Разносилось по лугу. Ку-ку, ку-ку, - Вдруг затихло на слуху.
Замолкла кукушка, Улетела вдаль, Милая подружка, Больше насчитай.
Где-то вновь лавиной Свой открыла счет, Будет путь твой длинный И высок полет.
Прожитые годы Не вернуть назад, Кукушкины годы – Всходы наугад.
Кукушка, кукушка, Ку-ку да ку-ку, Твоя песня лучшая На моем веку.
ТАИНСТВЕННЫЙ ОСТРОВ
Есть на свете таинственный остров, Лишь один и у каждого свой, Тот, куда улететь нам так просто За своей сокровенной мечтой.
Затерялись в безбрежных просторах Его пляжи, леса и плато, О сокровищах, спрятанных в горах, Никогда не узнает никто.
Если сон не приходит желанный, Вот простой вам и верный совет: Улетайте на остров тот странный, Безымянный, которого нет.
Каждый вечер, в пред сонном томленьи Поднимайтесь в далекий полет, На тот остров удач и везенья Без известных долгот и широт.
Улетайте в тот край возжеланный, Где лазурные дали чисты, Островок без людей, безымянный, Приютит ваши грезы и сны.
Успокоит вас даль бирюзова Нежным пением птиц и волны, И вернутся, как в детстве к вам снова, Безмятежные, сладкие сны.
ЮНЫЙ МАЙ
Юный май пролетал над землею, Легким ветром светло и легко, Крынку вдруг зацепил он полою - На деревья пролил молоко.
Вновь каштан запалил белы свечи За окном на широком дворе, Чистым светом обещанной встречи Разгорались они на дворе.
Белые свечи каштана Май зажигал, зажигал, Сказочка недосказана, Как недопитый бокал.
Белым цветом округа укрыта, На рябине все гроздья белы, В чистой зелени светом расшиты Блики солнца да тени теплы.
И стояли они величаво, В белых свечах зеленый каштан, А напротив рябина кудрява Нарядилась в цветной сарафан.
Белые свечи каштана, Белые кудри рябин, Сказочка недосказана, Сладость не выпитых вин. =====
Ты прищурившись смотрел на дорогу, Как в прицел, в пылающий закат, Позвала труба, сыграв «Тревогу», Над дорогой вороны кружат.
Шел угрюмо по черному полю, Не узнать, не узнать родных мест, Нес, согнувшись, судьбинушку-долю На плечах пулемет, словно крест.
Там вдали, за рваным горизонтом, Канонады пушечный раскат, Полоса там, что зовется фронтом, Там медаль иль небо для солдат.
Там награда иль полет повыше Безупречным рыцарям страны, Батальон подходит ближе, ближе… Исчезает в зареве войны.
Тянется дорога в бесконечность, Пыльная в воронках полоса… Принимай солдат, седая вечность, Батальон уходит в небеса. ======
От ворот к воротам, по селеньям, городам, разрушая все мосты и надежды, и мечты, гнало ветрами войны в дом казенные листы.
По деревням, хуторам, во все щели тут и там, лезло горюшко-беда и стучалась в ворота: -Эй, хозяйка, открывай, беду-горюшко встречай.
Сквозь калитку и дверь, вести горестных потерь получай и будь готов к мрачной сухости листов, что летят со всех фронтов на мужей, братьев, отцов.
Опускались те листы не на чистые пруды, а на женские головушки, бело-серые, просты, буквы-черные кресты, фронтовые похоронушки.
Сколько было тех ворот, от которых поворот не укажешь той беде и не спрячешься нигде. Слыло горюшко-беда с похоронного листа.
На войне, как на войне, все оплачено вдвойне. В половодье похоронушек захлебнулась и война в горьких слезоньках без дна матерей, сестер и вдовушек. ========
В степи у дороги, дороги железной, есть памятник летчикам двум неизвестным. Стоит он в оградке, оградке простой, как воин войны, с тех времен часовой. Здесь бой был воздушный, неравный, Упали на поле два сокола славных. Упали на поле в ромашки, ромашки цветы и черные в небе над ними летали кресты. Наспех похоронены вдовьей рукой, оплаканы скупо чужою женой. Уже чисто небо не реют, не реют кресты. Спокойное поле. Вокруг все цветы да цветы. ======
Крутые дороженьки жизни Уводят с насиженных мест, И тащим с рожденья до тризны Согнувшись положенный крест.
У каждого свой по размеру, По вере, не вере, греху, То легок, то тяжкий не в меру, То тих, то у всех на слуху.
Мы сами взвалили на плечи Тяжелую ношу свою, Поставим зажженные свечи, И склонимся лбом к алтарю.
Поверьте, Святое сиянье К нам в души войдет глубоко, Исчезнут, как дым заклинанья, И станет светло и легко. ========
Где тот стих, похож на песни, Что звенел в колосьях ржи, Отзовись во мне, воскресни, Свой мотив мне подскажи.
Лягу я в траву у поля, Колоски ржи обниму, И сквозь сито золотое В синеву небес взгляну.
Надо мной склонились низко Колоски высокой ржи, И мотив родной и близкий Зазвучал во мне, ожил.
Небеса вновь голубые, Снова жаворонка трель, Вновь колосья золотые Вернут годы молодые И забытую свирель.
ЗИМОВЕ ВЕСІЛЛЯ
Скінчились осінні весільні паради, Всі площі вже вимиті чисто дощем, Ніщо, ще не втрачено - зимонька радить І білим вкриває дівоче плече.
Співали подружки, рядили наряди, Вдягали все біле, бо йти до вінця. Поспішні у холод народні обряди, Лиш білої долі сніги без кінця.
Зимове весілля, родюче насіння, Посіяне в сніг із легкої руки, Чи паросток пустить глибоке коріння, Чи древо сімейне зросте на віки.
У білім весільнім шовковім наряді Дівочий огорнуто трепетний стан, І жде не діждеться збуджений, радий, Своєї красуні хмільний балаган.
Смачне дівування невчасно спечене, Мов кинуте зерня у землю суху, Щаслива у білім, бліда наречена Така непомітна на білім снігу.
Легенькі сніжинки творили морози, Сльозою текли по дівочій щоці, Схилили замерзлі голівочки рози На злато колечка на ніжній руці.
Веселий ескорт в запорошенім полі, Весільні світлини у білім краю, І білі на білому обриси кволі Вдивляються з фото у долю свою.
ЖУРАВЛІ
У цей день попливуть прапори у колоні, Зазвучить, полетить тихим Реквієм дзвін, Там на Пагорбі Слави вогонь у короні Через роки палає, долаючи тлін.
І заплаче цей День в невимовній печалі, Бо на Пагорби Слави не прийдуть Вони, Попливли журавлями бійці-ветерани У далеке відлуння тієї війни.
Журавлі, журавлі на небесному схилі Полетіли за обрій та й зникли в імлі, Журавлі , журавлі ваші обриси милі Залишилися з нами повік на землі.
- А ще торік були! – хтось шепнув, йдучи далі. - Вже немає, немає, – зітхнули в одвіт. На старечих грудях не засяють медалі, Лише пам’ять про них, лише сум на весь світ.
Як салют вдарив грім, дощ пішов полосою, Полихнула гроза, як далека війна, То дочка-Перемога пролилась сльозою, А в спасенному світі буяла весна.
КАШПЕРІВСЬКИЙ ЗЛАМ
Із високого кургану Бачу, наче на долоні, Ту атаку ураганну, Що втопилась в крові й стоні.
Вузька річка, довга плавня, Ковалівська грім-гора, І хотіли все, як завжди, На солдатське взять «Ура!».
З берега лівого на берег правий Під обстрілом вражим іде переправа. Крутить машина військова колеса, Вийшла піхота з річкового плеса.
Вийшла в широкі простори плавневі, Такі непостійні у дні березневі. Вітер низовий з моря воду погнав Та й затопив той комишів плацдарм.
Б’є з Ковалівських висот ворог влучно, Як на навчаннях мішень в них поштучна. Плавні горять, хоч скрізь море води, В пастці бійці ні туди, ні сюди.
Гинуть бійці від води і вогню, Не чути, «Катюшенька», пісню твою, Не вийшла на берег, відстали тили, О, скільки героїв у плавнях лягли…
З Кургану в небо злітає Священна пам’ять-набат, В пориві атаки змітає Всю нечисть сталевий Солдат.
Із високого Кургану Бачу плавні у долині, Ту атаку ураганну, Що болить мені і нині.
======
Ой, ви станції та полустанки, Та росисті тумани від сліз, Мідні труби, «Прощання Слов’янки», Скрип теплушок та стукіт коліс.
Матері проводжали в дорогу Поросль юну свою молоду І молились, благаючи Бога, Відвести неминучу біду.
А над обрієм хмари крилаті Вже від диму і згарищ пливли, І вставали безвусі солдати У бій перший й останній ішли.
Неумілі, гарячі атаки, А гвинтівка єдина на двох, Червоніла на полі, як маки, Молодих юнаків ала кров.
Затихала у вічній покорі, Віддаючи себе на алтар, Юнь на світлі подвиги скора, Залишила лиш маки, як жар.
Ой герої, безвісні герої, В бій свій перший й останній пішли, Залишились лежати на полі… Хмари чорні пливли і пливли. ======
В тихій заводі верба Задивилась в воду, Віддзеркалює вода Її стать і вроду. Довгі віти, як ті коси До води сягають, З них стікають срібні роси, Гусельками грають. Під вербою старий човен В ланцюги закутий, Аж до верху води повен, Усіма забутий. У човні тут під вербою Молоді любились, Та спливло все за водою, Куди все поділось. Де тепер ті молодята, Яка у них доля? Чи щаслива, чи проклята - На все Божа воля.
КАЛИНОВИЙ ЦВІТ
Буяють поля і гаї В травневій веселій порі, Співають в садах солов’ї, Калина цвіте у дворі.
Калина цвіте під вікном, А травах ранкова роса, Схилилась верба над ставком – Одвічна Вітчизни краса.
Калиновий цвіт – цілий світ Вміщає у душах у нас, І мрії високий політ, І тяжкую тугу під час.
Дорога в поля за селом В непізнаний світ повела, Калина своїм молоком Залишилась в серці, цвіла.
І скільки б не було доріг, В яких би краях не літав, На батьківський рідний поріг Калиновий цвіт повертав.
Калиновий цвіт у дворі, Верни ти мене, поверни, У тихій ранковій зорі Ти радо зустрінь, обійми. ======
Вийду під вечір в весняний садок, Небо темніє та пахне бузок, А я все ходжу у світлі зірок До твого серця шукаю місток.
Грона бузку доторкнулась чола, Тінь недовіри між нами лягла, Тінь недовіри між нами лягла, Грона бузку доторкнулась чола.
Місяць по небу пливе між зірок, Білий, яскравий летить пелюсток. Ходжу по саду щовечір одна, Вже облітає з дерев білизна.
Гілка калини біліє в руці, Чиста сльозинка біжить по щоці Тиха сльозинка біжить по щоці, Гілка калини біліє в руці.
А за вікном уже ніч і гроза, Ппадає з неба вода, як сльоза. Вітром з акації грону все рве, В темінь струмочками грону несе.
Гілка акації б’є у вікно, Щастя, що було струмками стекло, Щастя, що було минуло давно, Гілка акації б’є у вікно.
Сонце виходить, світанок настав, Дощ цілонічний іти перестав, Сад, що вночі від грози постраждав Гілки розправив та й цвітом буяв. ======
Є на світі багато доріг У повітрі, на суші і морі, Залишаємо рідний поріг Ми шукаємо кращої долі.
Летимо у південні краї, Там де вир та оманлива доля, Залишили коханих своїх При дорозі в тумані край поля. Кохана! Очі світлом північних озер На південному небі сіяють, З журавлями до мене тепер Восени з рідних місць прилітають.
В чужім небі птахи знов летять Рваним клином на північ весною, Крапочками летять, мерехтять Та й зникають одна за другою.
Вічній поклик їх зве в небеса, Попливли вдаль клини журавлині, І калини північна краса Озивається в сумі пташинім.
СТАРЫЙ ЧЕЛН
Зима на море, брег пустынный, Заледеневший пляж в снегу, Летит волна на снег уныло, Терзая челн на берегу.
Уснувший челн дырой зияет И снится бедному ему: Он белый парус распрямляет И режет синюю волну.
Он вновь гуляет на просторе, Руке послушен гибкий киль, Борты ласкают волны моря, А за кормою сотни миль.
Но сон прекрасный исчезает, Студенна ночь и тьма, Холодным ветром истязает Пробитый борт зима.
| 
у Вас 
0
