Глитаї оті радянські
Все собі згрібали.
Все, що можна було взяти,
Скрізь позабирали.

Станьмо, браття Українці,
Разом всі – стіною.
І на Божій станьмо гілці
Буйною листвою.

Ні ,це не вірш, душа моя у римах,

Чомусь знов плаче, тисне і болить,

Думки застряли, душаться в тріщинах,

Чекаю сонця ,щоб знов їх оживить.

Горить кругом -прокляття і тривоги,

Ласкавих слів без сонця не пізнать.

А де ж воно? Чи може жде підмоги,

Щоб хмари темні вітром розігнать.

О, вітре буйний, вітре України,

Дмухни сильніш на погань із москви

Змети з землі , щоб ми були єдині,

Своє любили і в майбутнє йшли!

Хай заростуть дороги бур`янами,

Якими сунуть в край наш москалі,

Ні ,не були ніколи ми братами,

А свідками-мільйонами хрести!  

Правда в світі є одна –
То є правда Божа.
Світ зчорнив її до дна,
Бо йому не гожа.

Зараз в світі – всі з вусами,
Їм – не до науки:
Не про Боже помишляють,
Гріють собі руки,