Завітав у сад гонець Золотого ранку… Стрепенувся горобець Й кіт рудий на ґанку. Ще збирала нічка сни В золоту корзину, А гонець вже з далини Бачив ясну днину. І тому тут ціль ребром - Не байдикувати, А надію із добром В щастя поєднати. Понаводив красоту Сестрам - полуничкам, І черешням, на льоту, Розрум’янив личка… Потім срібла вилив жбан На зелене листя, Заіскрився навіть чан, Що вже рік не мився… Дарував трояндам блиск, В поцілунках ніжних, І парфумами облив Лілій білосніжних. Цівку шовку розпушив На кущі жасмину. Не забув і бур’яни, І в кутку тернину… Це побачив горобець Й ну – горлати вісти… Потягнувся смачно кіт: - Можна й попоїсти... Бачить мудрий наш гонець, Пропаде задарма Цей дурненький горобець, Видно, чорна карма. Ткнув рудого у живіт, Що стеріг пташину, Горобцеві підморгнув: - Гей, тікай в шипшину! … Розлилося, мов Ятрань, Золотаве світло, І зітерлась ночі грань, І життя розквітло. Дотик світла для усіх, Як святе причастя… Гарна справа у гінця - Дарувати щастя…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
