ДВІ ПОЛОВИНИ

ЖІНОЧА ПОЛОВИНА

Прокидається прибій,
Ранок Сонце підіймає,
Крони повні жвавих дій.
Ті краї зими не знають.

Гарна, юна, мов весна,
Сни рожеві проводжає.
З ранку – мрійниця вона,
Та сьогодні споминає.

День за днем пиріг складають,
Додають смаку в життя.
Є веселі, світлом грають,
Є важкі, мов каяття.

Давить, що пульката Жаба
Зазіхала на красу.
Миша, вже беззуба баба,
Грала в забавку пусту.

Рак – відлюдник діяв гідно,
Ластівка доклала крил.
Двоє поралися плідно –
Щоб додать красі вітрил…

Легко спогади злітають –
Рідний голос знову тут,
Їй увагу приділяє
Принц, ніхто йому не суд.

- Ранок добрий для дружини?
Не порушив спокій твій?
Політав, завів пружину –
В силі кожен орган мій!

Для мужчини фіззарядка –
Це здоров'я і престиж.
Якщо м'язи не в порядку,
Чи далеко залетиш?

- Все в житті ти розумієш,
Бачиш суть і глибину,
Марнослів'ям не хворієш –
Бог створив таку одну!

А тепер дозволь про плани.
Що смієшся? Це не жарт.
Снідать будем на поляні,
Вже стоїть там мій штандарт.

Вибач, час туди летіти,
Розібратися з меню,
Все красиво розмістити,
Дров додати до вогню…

«Заклопотаний він дуже,
Дрова в нього в голові…
Мажордомом став мій друже?...
Ой, гряде сюрприз! Чи ні?»

Так Дюймовочка гадала,
Та недовго. Добра з рис –
Зайве в голову не брала:
«А! Сюрприз від слова « Приз!»

Добрий видався сніданок:
На початку був нектар.
Вповні помістився ранок
В ці краплини – справжній дар!

Зміна страв – пилок в малині,
Саме зараз – не в обід.
Далі - свіжий сік в графині –
Від Метелика привіт.

Потім – пелюстки ромашки
І з тичинок мармелад.
Обійшлось без манки – кашки,
Був молочний шоколад.

Кожен Їжу споживає,
Знає кожен про закон:
Спершу апетит гуляє,
А наївся, кличе сон.

І предмети і персони
Поважають цей закон –
Позникали звуки, дзвони,
Тиша захопила трон.

Післясмак мовчати любить,
Цим впливає на думки,
Так, що ті дорогу гублять,
Не шикуються в рядки.

Хаос. Правильна основа.
І Принцеса про сюрприз
Нагадала собі знову:
- Нумо, Принце, поділись!

-Щось тут можна приховати?!
Тільки згаяти свій час.
Боже збав перебувати
Під рентгеном раз у раз!

Ось, даю тобі дзвіночок,
На, дзвони, давай сигнал!
Вже звільнитися я хочу,
Бо емоцій тисне вал.

А Дюймовочка раденька,
У дзвіночок « дзинь-дзинь-дзинь»,
Та мелодія легенька
Розсуває стрій гардин.

Перед очі виникає
Прецікавий агрегат:
Лампочки вогнями грають,
Різних кнопок цілий ряд.

У Принцеси круглі очі,
Рот відкрився дуже щось –
Образ подиву дівочий.
Принц промовив жестом: «Ось».

І тихцем собі продовжив
Зубочистку від кутюр
Муштрувать, лиш зауважив:
« Я прошу, без авантюр».

Діяти пора настала.
У Дюймовочки лице
Відійшло, на місце стало,
Зголосилася на все.

Ближче підійшла. Цікавість
Засвітилася в очах.
В справу тонкощі закрались,
Не попреш в таких речах.

- Ти, напевно, фібрілятор,
Чи інакше тебе звуть?
Та, нехай вже – «калькулятор»,
Як вмикати? Добрим будь!

-Ввімкнений. І все я чую.
Мій конструктор – голова!
Як здійснить бажання знаю,
Що вже там якісь слова.

- Можеш будь-яке бажання?!
Той сказав: - Ну, майже так.
Не прибічник я повчання,
То послухай вже хоч як.

За все те, що набажаєш,
Ти сама відповіси,
Як в житті – напевно, знаєш –
Що посієш, те з' їси.

- Непоганий знаю спосіб,
Як почати нам процес:
Сотвори сидіння засіб.
Нам, Принцесам зручність – все.

Крісло справжнє виникає,
Як з туману добрий гість.
Тіло в нього погрузає
Сантиметрів так на шість.

- А тепер підуть бажання,
Те – розминочка була.
Зникли всі мої вагання,:
Так! Твої слова – діла.

Муки роздумів відбились
У Принцеси на чолі:
«В скруті раптом опинилась:
Забажати що мені?

Все потрібне ніби маю:
Ось – палац, не просто дім,
Крила є, будь-де літаю
Без обмежень і без стін.

Чоловік мій – справжнє щастя,
Діти будуть – дайте строк,
В стороні десь там напасті…
Ось – завдання, ось – урок!

А! Знайшла! Пиріг в минулім,
Що складається із днів.
Розв'яжу великі гулі
Дум важких. Хто б не хотів?»

- Прошу, ти зроби, хай знову
З Джентльменом стрінусь я
Акуратно! Щоб нервово
Не закінчив він життя.

Сталось так, як захотіла:
Опинилась край житла
Їй відомого жуїра.
Бути з ним могла сім'я.

Жук, якраз сидів на гілці.
Лапки, роги звісив він.
Без сусідки, наодинці.
Кислий вид обличчя звів.

- Жук! Побачити Вас рада!
Не впізнала спершу Вас.
Що, невже сумна декада?
Не танцюється щось вальс?

- Вже пройшло немало часу,
Як прощання відбулось.
Я з тих пір не маю спасу,
Все із совістю борюсь.

Ні! Собі я не пробачу:
Проміняв я вас на тих,
Хто без шиї. Досі бачу
Весь той гурт – ковбасний цех!

Ви – шляхетність, Ви – манери,
Ви прозора і струнка.
Настраждався я без міри.
Ох! Пробачте Ви жука.

- Жук! На Вас не ображаюсь,
Ви чудовий кавалер.
Я спасіння пам'ятаю,
Ви – пілотів піонер!

Таїна тепер Вам в вуха,
Розповім про чудо – сни:
Ваша гусінь – малоруха
Лиш чекає до весни.

В травні кокони скидає,
Виривається в політ.
Може знову запалають
В серці Вашому вогні.

Адже в них такі фігури –
Оси заздрять, бджоли – теж.
Наше відомство культури
Це підтвердило. Авжеж.

- Дуже вдячний за дарунок!
Інформація – бальзам.
Є, нарешті, порятунок
Для моїх душевних ран!

Жук помчав. В душі Принцеси
Розпустився райський сад:
«Як наладжені процеси,
То вертаюсь я назад».

Декорація змінилась,
І Дюймовочка за раз
В своїм кріслі опинилась.
Щось бажати знову час.

На кону одне бажання,
Та тверде, немов граніт:
«Про мої переживання
Має знати цілий світ!»

Принц холодним душем влився:
«Ти зазнала дивних змін:
Погляд сяйвом освітився,
В мареві париш, мов Джин».

«Тут не тільки кілограми,
Колір крові іншим став -
Голубою стала гама»
Агрегат таке сказав.

Аж Дюймовочка спитала:
«Що тут коїться? Це шок!
Кров свій колір поміняла
Без паління цигарок?»

- Цигарки – ядуча сажа,
Проща світло нам несе.
Кожен сам себе замаже,
Чи очистить. Ось і все.

- Ох! Розумна ти машина,
А продовжить можу я?
Є іще один мужчина,
Бути з ним могла сім'я.

Кріт. Його би навістила.
Якщо чесно, бідний він:
Десь там в надрах, без світла,
Не очікуючи змін.

Я б йому подарувала
Окуляри – суперклас.
Раз на рік щоб одягав їх,
Бачив світ не гірше нас.

Потім щоб ховав в шухляду,
Споминав би цілий рік
Небеса, ліси, левади,
Посміхався б як не кріт.

- Ти озвучила бажання?
Я озвучу результат:
«Ось, готово! Планування
Все прискорило в стократ».

- Як же так? Я тут, на місці,
Не лечу туди – назад?
- Це хіба погані вісті?
Я ж розумний агрегат.

- Ти підвищився у класі,
Певно, зможу щось і я.
Наостанок у запасі –
Для жінок. Ми всі – рідня.

Викладаю перший принцип.
Агрегат! Давай зв'язок!
Мова йде про наших принців,
Я цей вивчила урок.

Принців тьма. Вони рояться,
Хоч Меладзе і співав.
Тут важливо не боятись
І не треба зілля, трав.

Принц шукає тепле серце,
Ніжну душу. Взагалі,
Дуже легко він ведеться,
Якщо правильні вогні.

А прийшов він в ваше серце,
Дуже раджу, не біжіть
Закривати щільно дверці –
Струмінь свіжий залишіть.

І тоді вже Доля зложить
І сім ю, і всі діла.
Грошей дасть і допоможе,
Як Дюймовочці дала.

ЧОЛОВІЧА ПОЛОВИНА

- Кажеш, принців є багато?
А така, як ти – одна?!
І нема з ким порівняти,
І не випити до дна?!

- Принце мій! Ти теж нівроку.
Найсолодша із хвилин,
Як зробила «вибір року»
З-поміж всіх ти є один!

Дуже вражена: дарунок
Вийшов справді, «хоч куди»!
Ніби долі поцілунок,
Пам’ятатиму завжди.

Де штукенцію надибав?
В магазині не знайдеш;
Інтернет подібну «рибу»
Не впіймав би, мабуть, теж.

- Згоден, в цьому «павутинні»
Серед краму згубиш слід.
Люд загруз в цім баговинні,
Хтось же з цього має хліб.

Але цей предмет-інакше:
Він живий, неначе плід,
Та загал сказав би радше:
«Це байкар складає звіт».

- Може, комусь це – дурниці,
Та мені байки – бальзам,
Відпочинок, вечорниці.
Гірше – правдоньки казан.

- Все сама невдовзі взнаєш,
Досвід краще, ніж слова.
Мою думку поділяєш?!
Молодець! Лечу знова.

Чоловік «знова» в турботах,
Наодинці вкотре я.
Краще вже важка робота,
Ніж безвітря на морях.

Це минулого картини.
В собі зміни час несе -
Зараз можу до «машини»
Я звернутись, ось і все!

Повернулась, здивувалась:
Агрегат безслідно щез.
Повні очі сліз набралось:
« З подарунком я, чи – без?!»

- З подарунком! Нащо плачеш?
Невидимкою я став.
На ставку мене побачиш.
Сум твій зайвий, без підстав.

Сльози хід призупинили –
Для вологи буде час.
Смуток-пил з обличчя вмили,
Знову радощі – до нас!

Там де радощі, там крила
Тріпотять. І вже летить!
Та мерщій! Велика сила –
Нетерплячка. Ох, кортить!

Струмінь свіжий справу знає,
Остудив Принцесу, зміг.
Думка в неї виринає:
«Термін де? За ким цей біг?!»

Зупинилася, повисла.
Очі лиш туди-назад
Вкрай повільно. Ненавмисно
В горизонт і далі – за.

Простір – вшир, оце картина!
Гальмування… і за мить
Мозок – ця гучна машина
У глухім куті стоїть.

І вже думати не треба:
Світ відкритий і ясний…
Добре! Ніби пам’ять з неба
Скарб-архів відкрила свій.

Якось так воно вже сталось,
Що Принцеса до ставка
Без зусилля, вмить дісталась -
Сила думки ось така!

Світ до неї повернувся,
Відчуття звичайні знов:
До води зір доторкнувся,
Слух вловив пташиних мов.

«Ось ставок, сюди на зустріч
Я, скажімо так, прийшла.
Час явив цікавий устрій:
За півдня життя пройшла.

Ще й з’явилася раніше,
Агрегата щось нема.
Я сховаюсь як скоріше,
Гра у піжмурки трива.»

До води, і-за каміння,
Очі – зовні, на чату.
«Проявила справжнє вміння:
Вся місцевість на виду»,

Та натішитись не встигла,
Чує – щось там хлюпотить –
З-під води з`явилось тіло
І очима блискотить.

- Я вже майже зачекався,
Ну нарешті, ось і ти –
Голос кваканням озвався -
Певно, плутала сліди.

Бачу, зовсім не злякалась,
Як не дивно це звучить,
- Повно вражень я набралась
За сьогодні – страх мовчить.

А питаннячка з`явились.
Основне із них: «Коли
З вами ми договорились,
Щоби я прийшла сюди!?»

Ось іще одне: «А хто Ви?»
Далі: «Взнати як змогли?!»
Стоп, стоп, стоп! Знайомі брови!
Певно, бачились вже ми?

Можна в профіль? Та, ви – жаба!
- Я не жаба, я – Ропуш.
Домисли розвіять аби,
Я жених твій, та не муж.

Втім, минулого сторінка,
Вже її перегорнув.
Весь свій шлях, до порошинки,
Я на користь повернув…

Зустріч я тобі призначив,
я і є той агрегат.
Може, дещо напартачив,
Вибачай за маскарад.

«Перевтілився» відразу,
Знову в голосі метал
Видає коротку фразу:
«Головний момент настав»…

- Я готовий, що волієш?
Робим що? Куди летим?
Ти мовчиш? Не розумієш?
А мені як бути з цим?

-Та, заждуть мої бажання,
Ще нас мрія понесе,
Зараз маю надзавдання:
Знать про тебе геть усе!

- Хочеш? Можу про начала?
Від початку до кінця;
Можу, щоби прозвучала
Суть в третину олівця.

-Звісно, суть, але спочатку,
Я ж принцеса, пам’ятай!
І в веселому порядку,
Твоя ласка, починай.

- Суть спочатку?... Ти – втікачка!
Якби бачила себе!
Лопотіла, ніби качка,
Наздогнав би хто тебе?!

Я хотів! Я силкувався!
Геть перетинки порвав.
Так «награвся», «накупався»,
Аж знесилений упав.

В прибережному намулі
Знепритомнілий лежав.
Скільки часу так минуло,
Був би поруч хто, спитав.

Тілом виліз я з болота,
Та життя лишилось там,
Світ погас, все – неохота
І не втішать десять мам.

День за днем життя минало,
Я без зайвих рухів плив,
Гайними думки ставали,
Так зв’язок з минулим сплив.

Все пішло, ні краплі жалю,
Страх не витримав і втік.
Добре стан той пам’ятаю:
Став порожнім, та не зник!

Світ спочатку здивувався,
Втім, роботу оцінив.
Врешті-решт пристосувався -
В мене він себе пустив.

- Тобто, в тобі світ вмістився?
Все громаддя?!.. Але як?!
Потім… він все ж залишився:
Ось – ставок, ось – в полі мак.

Певно, він зайшов і вийшов
Не цілком, лишив-бо грам.
Ми десь так повітрям дишим:
Є воно то тут, то там.

- Вміє в краплю світ зібратись.
Стати краплею води
Можна, щоб переконатись
В цім самій. Хотіла б ти?

- Теж мені – велика хитрість!
Я сльозою стану вмить.
Це – моя природна спритність.
Хочеш, можу проявить?

Та допоки це питання
Формувалось в жирний знак,
Агрегат зробив вмикання –
Став краплиною. «Ось так!»

Та й висить собі в повітрі
Врівень з поглядом як раз,
У мінливих барвах – світлі
Без надуманих прикрас.

- Згодна я – висиш красиво
Подарунком від небес.
Трохи згодом попросила:
Можна, дмухну я тебе?»

- Чом би й ні, як для забави?
Вдих чим глибший і давай!
Та при цьому щоби трави
Не злягли, ти міру знай.

Всю себе в дуття поклала
Очі збільшились в стократ,
Жили, ніби струни стали,
Відсахнулась аж назад.

Навіть і не ворухнулась,
Заіскрилась тільки вся
Крапля, ніби посміхнулась:
«Щиро ваша до кінця.»

- Так! Цікаве спілкування:
Ніби дмухала тебе
(привід є для замішання),
А відкинуло мене!

Агрегат вернувся в «тіло».
- Розсмішила ти мене.
Це в житті – звичайне діло –
Ніби – ти, а то – тебе!

- Добре! Ти ж-бо «залізяччя»,
А з такого що спитать?
Відвернулись ми, одначе,
Я б хотіла краще знать:

З краплі висновок для мене
Мав би витекти який?
Не збагну. Я ще «зелена».
Сам не скажеш, брате мій?

- Та ще словом зрозумілим,
Ніби мовила сама?..
Що ж, це – спроба бути вмілим
Лиш би користь в тім знайшла.

«Крапля світ відображає» -
Знають всі про це давно,
Та у цьому всяк вбачає
Тільки дзеркало одно.

Відбиває і вміщає –
Я засвідчую, бо був
У середині… Вражає,
Скільки знань про світ здобув.

Стати точкою дрібною
Здатен кожний із світів.
Точка – брунька, у якої
В серці квітка від богів.

Тільки в крихту проникаєш,
Розгорнути можеш світ,
А зворотнє вибираєш,
То й згортаєш все, як слід.

Крапля – образ підходящий,
Унаочнення зразок.
Тут абищо є годящим:
Від ядра і до зірок.

Бездоганному закону
Підчиняється усе.
Хто освоїв, той корону
Надягає і несе!

- Світом правити корону?!
- Слово «правити» - не те,
«Рівно правити» - без скону,
Рівним зі всіма, будь-де.

Підійшла і по залізу
Стала пальчиком вести:
- В «заборону», мабуть, лізу,
Хочу вміти все, як ти.

- Неминуче це бажання.
Всіх очікує воно,
Та в очах твоїх вагання,
Ледь не плачеш, ти чого?

- Як чого?! А заплатити?!
Мусив ти віддати все,
Сам казав. Я загубити
Маю Принца! Зваж на це!

- Теж мені ве-ли-ка трудність!
«Назавжди» тебе втрачав,
Та як тільки світу мудрість
Осягнув, то й поруч став.

- Що, мене ти все ще любиш?-
Якось вирвалось само –
І що далі діять будеш?..
Чи не будеш?..Все одно?

«Все одно» - сказала гоже.
Для любові зайвий план.
Лиш вона звільнити може.
Власність! Власність – ось капкан!

«Не любити, володіти!»
Ось в болоті з чим застряг,
Та хотілось дуже жити!-
В цім причина всіх звитяг.

Можу вільно дарувати
Я себе тобі в віках
І нігич не буду мати!
Бездоганно! Це – не жах.

- Ні, не жах! Бо всім відразу
Можна бути завше, скрізь –
Лиш з двотисячного разу
Підкорив і я цю «вись»!

Це вже Принц на вищій ноті
Стрімко в їх дует влетів.
Відчайдуха, весь в турботі –
Запізнитись не хотів.

- Дуже вчасно повернувся
І завдання цим спростив –
Діалог наш затягнувся,
Риску добре ти підвів.

Так сказав і «розчинився»
В синім небі агрегат.
Згодом там же проявився
Для Принцеси букворяд:

«Принц в природі учиняє
Кругообіг, як і всі
І нікуди не зникає,
Клич, він жде тебе завсід».

Усміхнулась. Чоловіка
Захотілось пригорнуть.
Принц сказав: «Тепер до віку
Ми вже разом. В добру путь!»