Болітце. Місточок. З болітця, попід місточок – бавиться поміж верб і пагорбів непримітний у полинАх, глухих кропивАх, подорОжниках, котячих лАпках, та інших вИшуканих бур‘янах сором’язливий струмочок.
Старі верби, тОркнуті у саму пАсердь відУнським соком, рОнять над ним діамантові вранішні роси. Приболотним осОкам змиває він і розчісує розсипчасті шовкові коси.
Нікому не докучає. На сопілочці з очерету веснянок собі награЄ, при заході сонця колискових наспІвує – сам себе розважає.
Несе з болітця сумну, задуману воду – плинь на свободу! І видивляються в ній залюблені лопухи молоді на свою лопухову розмашисту вроду.
Перстач і підбіл полощуть в живій памулЯстій воді свої золоті віночки. Тихенько шепоче для них струмок псалми і писання святі, і бринять стиха долиною кришталево-срібні дрібнІ дзвіночки.
Бавиться, як безтурботне дитя, у самотнє своє життя. І рости нізАщо не хоче!
В нього голос такий м‘який, оксамитовий, лагідний і пророчий. Він складає й шепоче дивні свої казки про ангелів, і про зорі, в його руслі тече збита людьми і качкАми каламУтна вода мілкА, але серце й молитви у мого струмка – бездонно глибокі і розмаїто прозорі.
У розпалі зим, коли між пагорбів у долині володіє світом жорстокий у своїх обрАзах невблаганний мороз, і верби рОнять з поснулого пАгілля сиву пАморозь замість недавніх діамантових рос, під безнадійно товстим панцирем льоду заледве чутно зорІє, жЕвріє передзвін струмка – не вмовка: бо чистий він, бо наївний він, думає, що ледь чутними своїми молитвами долину від білого сну спасе – в нездоланність весни і сонця вірує понад все.
Та настала година. Прийшла в долину людина. Слухала й не почула струмкових пісень. Дзень-дзелень у її кишенях мідяки торохтіли. Притягла брилу – і телепнула каменюку у самОму витоку.
І на тому струмок – вмовк.
Пересихає беззахисне русло вкУпі з деревіями, фіалками дивними і *повіЯми – між пагорбів у долині сіро, німо і пусто.
Але байдужа до того болотна вода наразі прокинулась од такої наглої тиші: -- В долині – біда! у струмка біда! -- Невинних і чистих благородна у суті своїй болотна вода самих у біді не залишить!
І взялась вода розбУрхувати прадавні веселі нестримні сили, напружилося болітце, і в глибинах своїх могутні колись джерела розмУлило й побудило.
І вдарили з невичЕрпної Живої Чаші Правічні води – незабутні наші незнищЕнні наші законні в Бозі Свободи.
Як нікчемні тріски, порозсипалися валуни і містки, і стало в долині предковічне море.
На його вольгОтному дні молитовно чисті струмки наївні воскресли і з душами верб, подорожників, полинів та інших ненАзваних бур‘янів про Вічність стиха між собою говорять.
(повій -- кущ такий, рослина, від слова "віяти", він "за вітром" росте; чагарникова рослина з колючими гілками, що росте на крутосхилах)
Бачу недавня справа не пропала у Вас даремно... дуже гарно, промовисто... а, кинемо лихом об землю і будь що буде... "струмки наївні воскресли і з душами верб, подорожників, полинів та інших ненАзваних бур‘янів про Вічність стиха між собою говорять." Хай ніякі валуни не зупинять Вашого прекрасного, мовного, іскристо- чистого струмка!
так, пані Катю... це мій світ... струмочок, лопухи, осОки, підбіл, спориші всілякі любі мої, і пишні "неназвані бур"яни"... рослинне царство -- це світ і затишок для моєї душі... я їх дуже-дуже люблю... багатьох знаю поіменно... дякую Вам... а валуни -- у нас є Незамулені Джерела, правічні, незнищЕнні... які кожної потреби прокинуться... вчасно... і могутньо...
дякую Роксоланочко... це мій знайомий струмочок... такий дрібненький сам собою, а говір має срібний... все щось собі наспівує, і вербам, і лопухам, які йому широкодолонно аплодують... але він не заради аплодисментів, хоча і не всупереч... як цівочка самого нездоланного життя, навіть зимою, з-під товщі льоду -- стиха, грудним таким співом... для себе самого... і мовчазних снігів... як ми...
дуже вдячна Вам, пене Олеже, за відгук приємний і особливо за підказку... я вже поставила зірочку і внизу пояснила, що "повіЯми" -- від назви куща... повій -- кущ такий, любить збиратися на пагорби, на висипи коло ровів і росте, ніби коси, які за вітром віються, він нахилений в ту сторону, куди частіше вітер любить віяти... латиною ця рослина інакше, звичайно ж, пойменована, якщо з"ясую, скажу Вам... дуже гарно Ви мені підказали... пишеш -- бачиш куща... а виявляється -- можуть бути й інші варіанти слова...
ось так пояснює цю назву 10-томник:Чагарникова рослина з колючими гілками, що росте на крутосхилах
радію, що Вашу увагу, пане Йване, привабив цей рядочок...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Кричать у вічі: «Слава Україні», Та, як чорти, в Вальпургієву ніч Танцюють нишком на чужій руїні, Обіцянками скріплюючи клінч… Правдиво сказано...Підтримую.
та
у Вас 
1
як цівочка самого нездоланного життя, навіть зимою, з-під товщі льоду -- стиха, грудним таким співом... для себе самого... і мовчазних снігів... як ми...
