Я вдам, що не вчула слова огудного за спиною...
Я вдам, що не взріла глуму несвітлого ув очах...
Сміятися навіть буду, балакати із тобою,
І тихо молити Бога, аби заховав меча.
Бо світ - це не тільки світло, а й тучі, і глупа темінь.
Бо люди - не вічна днина, буває, що й прикра ніч.
Та тільки була би сила у зрадженому рамені,
Трималась би щира віра на лагідному коні.
А сповідь остання прийде до сильного і слабкого -
Високого, певно, схилить, низенького вознесе...
Я вдам, що не знаю болю, благатиму лиш у Бога,
Аби допоміг не впасти і витримати усе.
(25.12.14)
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
0
