| Розвихрений вітер зірвав мою долю,
Поніс десь у поле, поніс десь у даль,
І я навздогінці біжу по тім полю,
Але наздогнати не можу, на жаль.
Розвихрений вітер – це ти, твої очі,
Безмежне те поле – напевно, лиш сни,
До тебе я лину, до тебе я хочу,
Та ти загубилась у світі весни.
А осінь надворі, а вітер лютує,
Ламає дерева, зриває дахи,
Усе загубив я, за вітром мандрую,
Хоч осінню мався ховатись в льохи.
Розвихрений вітер зірвав мою душу,
На інший бік світу поніс у весну,
У море ілюзій, бо тіло у сушу
Вросло, як життя в мою осінь земну.
Усе загубив я, усе розтривожив,
Нічого не лишив, пропив, як пияк,
О, Боже, навіщо ти душу стриножив,
Стрибати – стрибаю, а бігти – ніяк.
Ну, що ж, хай так буде, хай вітер в долоні
Хай в голову вітер, хай вітер в чоло,
У серце хай вітер, у душу, у скроні,
У роки, у долю, аби лиш було
Завжди мені в очі незміряне поле,
Завжди мені в серце нестримний порив,
Бо душу не рвати якщо із припони,
То вік проживу, не узнавши, чи жив.
|
у Вас 
0
