Де талант я ростив, то талан загубився

Де талант я ростив, то талан загубився,

А де здибав талан, то не там, де талант,

Чи то в час нещасливий такий народився,

Чи дрібнотою був, але думав – гігант.

Розгубив геть усе, все, що міг, я по полю,

Загорнув у роки, як у землю мерця,

Розтрусив по дрібницях даровану долю,

Після жнив на стерню в поле вивів женця.

Та немає колосся, пожате до днини,

Там злабуджений серп можна кинути в рів,

Щедро сипав талантами Бог для людини,

А талан розкришити на всіх не зумів.

Ну і хай, чи журитись об тім є причина,

Є талант, отже, повниться щастям земля,

Бо талантом на світі щаслива людина,

В безталанні придумав цю істину я.