Щось жебонів японський саксофон
Печально й тихо в напівтемній залі.
Згадала я хвилини на вокзалі
І голос твій, шовковий баритон.
Ти говорив щось про життя своє,
Про іншу жінку, дивні примхи долі.
Твій потяг рушив нехотя, поволі.
А зрада в серце болем віддає.
Гірке прощання краяло мою
Таку самотню і вразливу душу.
Здалося враз, що я вмирати мушу
Тут, на пероні, в пекла на краю.
О, цей сумний, тужливий саксофон
Мелодією розтривожив душу,
Безжально знову спокій мій порушив
І повернув мене в скорботний сон.
ВІрш, дійсно, здатний розтривожити душу своєю мелодійністю й ліричністю. Але з рядком " Понівечену, жалюгідну душу." вартує щось робити, бо він просто вивалюється із загальногго ряду неправильним наголосом, а відповідно, й запинкою в дикції при прочитанні.
Як на мене, то фраза " Понівечену, жалюгідну душу" звучала прекрасно і підкреслювало саме той стан душі. Просто при читанні треба було правильно ставити наголос - понІвечену.
Мені також перший варіант про стан душі сподобався більше , пані Катерино, але що ж робити, коли ритмо-розмір вимагає вузьких рамок для нещасної душі? Довелося ще трохи подумати. А коли ще трохи подумаєш над кількістю складів, наголосів і т.д,, то десь втрачається отой невловимий стан душі, в якому вона була спершу.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
