.Шелестить, осипається, никне, Догоряє, тьм’яніє, згаса. Я не можу сьогодні привикнуть До журби у дерев голосах. Я боюся осінньої стужі, Що блукає принишклим селом. Де знайти тебе, милий мій друже, Щоб затишніше вдвох нам було? Певно,теж десь сидить наодинці І надіями серце втіша Незнайома людина в хустинці, Проте рідна і близька душа?..
Вірш близький і зрозумілий. Сподобався. Але ось цей рядок із словом "привикнуть", як на мене, то краще переробити: "І не можу сьогодні я звикнуть". Та то вже вирішувати автору. Вибачте, якщо щось не так сказала...
Вдячний вам, Тамаро, за змістовний коментар. Щось нічого міняти більше не хочеться, бо спочатку було саме так, як ви пропонуєте, а вже потім мене задовільнив останній варіант. Не зрозумів тільки, чому він не влаштовує вас?
То Ваш вірш і Вам вирішувати, як краще. Мені здається, що "звикати - звичка" більш торчніше і літературніше. А "привикати - привичка" - розмовне. Та про це ніде не написано, то мій погляд.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
1
