Журавлі відлітають і гуси Стануть також ось-ось на крило. Тихо плаче сусідка - бабуся За усім, що у неї було. Хоч слізьми трохи душу розрадить, Коли чує печальне курли. Десь на луках отут в листопаді Її діти в боях полягли. Зашепоче старенька: ”Мій Павлик... І Васильку - cиночки мої..." Повернувся б один хоч журавлик До матусі у рідні краї. Журавлине курли розлилося На ліси, на поля, на лани... На бабусине сиве волосся Дихав холодом вітер війни.
Плакати хочеться від того горя. А зараз, навіть у мирний час, скільки матерів залишилось по селах, а діти у містах - теж забувають батьків. Хороший вірш, пане Василю, примушує задуматися.
Десь читала, що тема війни уже вичерпала себе... і розізлилася. А біль, а втрати, а материнська скорбота - якби то хто вичерпав їх!!! Дякую за пам*ять...
Війни нема. А скільки болю Живе у серцях матерів. Живуть вони тепер журбою І в небі просять журавлів : Щоб хоч один з синів вернувся Ступив на батьківський поріг. Сльзи течуть з очей рікою Нема у небі й журавлів.
Ви змушуєте мене плакати, а я хочу сміятись. Хочу у душі матерів бачити мир і щастя. Розумієте, мир і щастя - це те, що ми маємо пам'ятати. Людина маэ жити теперышным будуючи майбутнє. Тому головне більше не допускати, навіть думки зі словом війна....
Йде плачучи мати закуреним полем, Шукає синочка, кровинку свою, Але вже живого не знайде ніколи, Бо він за Вкраїну поліг у бою.
Ступає на землю, що кров’ю залита, І дивиться пильно на мертві тіла – Розстріляні хлопці лежать, наче сита... Та рідну дитину і тут не знайшла.
А син її плаче і стогне від болю, „Ой мамо, рятуйте!” Та мати не йде, Не знає, де син, і все ходить по полю, А німець людину на розстріл веде...
Війна вже скінчилась, вертають солдати, І бачать, як жінка самотньо стоїть, В очах її сльози, бо жінка ця – мати, Яка все ще вірить синочка зустріть...
Це старий мій вірш.... Ми тут з Вами перегукуємося... Гарно дуже....
Спасибі, Катю. Поруч із моїм віршем, ваш вірш у коментарі звучить, наче перекличка пам'яті. Спасибі вам. Бачу, що людям різних поколінь минуле болить однаково.
Дуже гарно. Вітю, як собі хочете, а мусите переглянути деякі моменти, бо Вам не личить рівнятися на початківців. У рядочку "зашепоче старенька" бракує одного складу, проситься "зашепоче старесенька..." І, може: На бабусине сиве волосся Дихав холодом вітер війни.
Весна бузковим цвітом буяла у саду, Чекала зустріч з літом – зустрінула біду. Принесли літні грози з далекої війни, Журби підступні сльози у материнські сни. Принесли розставання, надію у вікні, Молитви повні ночі, тривоги повні дні. Їй вістку про загибель приніс з собою сніг, А разом з нею фото – його веселий сміх, Немов говорить: “Мамо, не вірте, я прийду”, І материнське серце повірило йому. Продовжує чекати в надії ночі й дні, Так вірити, як мати, спроможні лиш святі.
А життя - це горе і радість . А життя - молодість ... старість ...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
2
