Час йде, хвилини минають.
Стрілки вже третій круг долають.
І все-таки життя тікає,
А ти одна спостерігаєш. Ти так високо, так близько до неба
І нічого не треба, тобі більше не треба.
Дітвора вже додому тікає,
А на зоряне небо місяць випливає... Ти хочеш вічі закрити, заснути
тільки не просто, а на завжди.
І стане менше думок на Землі,
а тіло твоє знайдуть у імлі. Ти знатимеш - тебе більше не буде
І світ тебе, певне, скоро забуде...
Та тебе це більше не дивує
Адже сірий натовп давно тебе не чує. Свій шлях ти вибрала сама.
Ти ж, як вони кажуть, тут така одна.
На краю стріхи життям зморена дівчина -
була... лише мить й вона уже німа. Ще одне загублене життя
І ще одна обірваная доля.
Яке ж ми матимемо майбуття,
Коли усі забули слово "воля"?...
| 
у Вас 
0
