Ледь розгорнулось язичками листя
і вже зелені плітки розвело, тепер, мабуть, про мене теж по місті завітроплинить говір- ох, було... в емалях неба- золотом Ярило- зокрапує промінно...Боже дай теплом запричаститиcь- бо несила окрилений не випити розмай... І я розбалансована весною, розлилася із плоті берегів молекулами радості - за мною розвіялась пилочком під посів сама любов- летить і магнетує із почуття відрощує крило. Душа, немов смарагдовічна туя намацує корінням джерело.
|