Буває часто, що земній спокусі бездумно осудити, вдасться той, хто думає: в гріха похитнім русі не закрутився. Боже мій, загой серця оті, що мислять: ми святі є!- і вірять:не зробили хибний крок... як небо з них облуду ту омиє? Як важко ще життя їм дасть урок! Я бачила п"яничок і повію, я чула їх проболене нутро... Крізь лід гріху, як первістки зимою, з них покаянням кільчилось перо.
Стерто грані між днями і ночами, Між гріхом, що вростає у праведне... Та ми можем, як дуже захочемо, Собі стежку добра напророчити Й жити вічно в любові та злагоді!
Так, Наталочко, Ти правду кажеш.Вся справа у покаянні - це я і хотіла висвітлити у творі. Часто виходить такий парадокс, що гріху ОСУДИТИ піддаються частіше ті, хто вважає, що живе безгрішно. Я просто це помічала в буденностях дуже виразно.
Тема ця заслуговує на опрацювання. Якби кожен, передусім, дивився на себе й добре (!) шукав гріх у собі, то, напевно, був би втрачав усіляке бажання судити інших. Хоча, я не знаю, чи живе десь на цьому світі хоч одна людина, яка жодного разу нікого не вкорила вголос чи подумки. Скоріше за все, ні. Усі ми далеко не ідеальні. А вірш вартісний, як на мене. Дуже важливою є тема, та й подання її вельми гідне. Натхнення Вам, Роксолано!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
