Байки

В саду зеленім навесні,
Сховавшись в листі від людей,
Свої рулади чарівні
Співав і тьохкав соловей.
Він заливався, щебетав
У тьмі ночей, сіянні днів –
І всьому світу дарував
Предивний свій казковий спів.
А чиж літав перед людьми,
Вінцем хизуючись пір’їн,
Махав нав’язливо крильми,
Сідав на призьбу і на тин.
Всі усміхалися йому,
Давали зерня і хлібець,
Бо їм здавалося чомусь,
Що це і є малий співець.

Отак було і в давні дні,
Таке і в наш космічний час:
Талант зневажено в тіні,
Бездарність преться напоказ.

ВОВК І ПЕС

Зустрівся якось сірий вовк з товстим хазяйським псом
І захотілося йому поплести язиком:
– Агов, Бровку! Здоровий будь! Заледве упізнав.
Ти, бачу, добре влаштувавсь — як веприк грубий став.
Повідай, сірому, мені, чи добре ти живеш,
Як служиш в панській господі, і що їсиш та п’єш?
– Здоровля, Вовцю, і тобі! – Бровко відповіда,
– Бо хоч козак нівроку ти, а морда щось худа.
А я при панському дворі живу і не тужу,
Та, наче пильний вартовий – хазяйство стережу.
Як хто чужий поблизу йде – не гаючись брешу,
Як хто полізе за паркан – то боляче вкушу.
За це мені три рази в день мисяку повну ллють
І ребра, хрящики, кістки без ліку подають.
Та не під соснами, як ти, а в теплій буді сплю,
Коротше, брате, не життя – один суцільний плюс.
Аж облизнувся сірий Вовк і слину проковтнув:
– Ну я, напевно, вже піду, є справи – геть забув!
Стривай! Питаннячко одне вже мучить стільки літ:
Це що у тебе на карку за витовчений слід –
Аж гола шкура проступа і м’ясиво живе?
– Так то нашийником натер, нічого — заживе.
– То ти сидиш на ланцюгу під купою сміття!?
А щоб сказився ти з таким преситеньким життям!
Та я б собі на повідку горлянку перегриз! –
І чимскоріше вовк чкурнув подалі в чорний ліс.

Голодна воля, дикий дух і шум густих лісів
Миліше ситості дворів у дзвоні ланцюгів.

ПАВУК І МУХИ

У найтемнішому кутку
Павук тенета поснував
І, зачаївшись на бочку,
На мух упевнено чекав.
Але траплявся дріб’язок:
Все мошка, міль і комашня,
А павутини мережок
Великих мух не зупиняв.
Вони буравили наскрізь
Сплетіння ниток і сіток
І, переможно сміючись,
Сукали дулі у куток.
А павучок усе снував
Нових сіток за кругом круг –
Наївно думав і гадав,
Що упіймає товстих мух.
Та кляті рвали знов наскрізь
Сплетіння ниток і сіток,
Та, іронічно сміючись,
Уже плювали у куток.

Отак ведеться в світі цім,
Що в’яжуть дохлий дріб’язок,
Козирні ж вилупки усі
Плюють безкарно у куток.

СЛОН І МОСЬКА

Колись якось у вихідні
Ішов з базару містом слон
Та ніс додому на спині
Мішечок, кошик і бідон.
Неквапно слоник тупотів,
Спокійно слоник простував –
Нікого кривдити не хтів,
Нікого зовсім не чіпав.
Тут з підворіття вирина
Якесь дрібне кошлате чмо
І нумо дзявкать на слона,
Ледь-ледь не давлячись само.
А той і оком не моргнув
Та ні на мить не стишив крок,
А далі впевнено тягнув
Бідончик, кошик і мішок.

Якщо реальний ти пацан,
Тобі до дупи весь цей звук:
Ти йдеш вперед крізь балаган
І підлий дзявкіт різних сук.

КВАРТЕТ

Дурний Віслюк, облізлий Цап, Макака голодупа
Та недоношений Ведмідь зібралися докупи.
Трубу, гітару, контрабас і барабан десь вкрали,
Квартетом гордо нареклись і голосно заграли.
Трублять, пиляють, струни рвуть, аж сьомим потом сходять 
Та тільки втрапити у лад ніяк щось не виходить.
І кожен партію свою натхненно виграває,
А на мелодію спільну нічого не лягає.
 Мабуть, тому,  сказав Віслюк,  не спориться в нас діло,
Що ми неправильно якось, недобре дуже сіли,
Нам треба зараз же усім мінятися місцями 
Тоді і буде все у лад: поллються квінти й гами.
На Віслюкове місце враз Макака хутко впала,
Ведмідь на Цапове вмостивсь  і знову грати стали.
І хоч вони уже й не так, по іншому сиділи 
Та тільки музика ніяк звучати не хотіла.
 Напевно, знову щось не те,  промовила Макака,
 Іще місцями помінять свої нам треба сраки.
Уся компанія бігом удруге пересілась 
Але мелодія жива чомусь не народилась.
Разів зо двадцять ще вони отак пересідали,
Але нічого до ладу квартетом не зіграли.
Тупа не здатна звірина не те що в гурті грати,
А навіть добрий інструмент у лапах потримати.

А в нас придурків повсякчас у Раду вибирають:
Ті самі писки і зади місцями лиш міняють.
Вже стільки літ один квартет — нікчемний і бездарний.
Від кого музику ви всі чекаєте прегарну?

ЛЕБІДЬ, РАК І ЩУКА

Якось лебідь, рак і щука
В місто їхати зібрались,
Наладнали воза хутко
Й разом в нього повпрягались.
Лебідь прямо в небо рветься,
Рак прямує на узлісся,
Щука в річку так і преться,
Ну, а віз не рушить з місця.
Як вони не пріли-пнулись,
З ранку в ніч і день по днині,
Але з місця не зіпхнулись –
Віз стоїть стовпом і нині.
І повік йому стояти,
Мов примарою у світі,
Поки в нього йдуть впрягатись
Різні вишкребки неситі.
Як дістало все це кодло:
Знахабніле і бидляче –
Кожне сране одоробло,
Як захоче так і скаче.
Кожне кляте потороччя
У свій бік підводу тягне,
В гурті йти вперед не хоче –
Зиску свого тільки прагне.
Вже тварюки і забули,
Нащо в воза запрягались,
Що складали і тягнули –
І куди везти збирались.

Віз ніколи не діждеться
Шляхом битим мандрувати,
Як за віжки не візьметься,
Той, хто має керувати.
Кине в юшку рибу й рака,
А на рожен птаху в тісті,
Запряже у віз коняку –
І помчить галопом в місто.

БИК І ЦАР

Одного разу товстий бик
Нахабно виклично прорік:
– Чому у лісі тільки лев
Повинен бути королем?
За що йому поклони б’ють
І данину в барліг несуть?
Ну чим він кращий за усіх?
Я теж царем би бути міг!
Я гарний, сильний, молодий,
Здоровий, дужий, не худий,
Весь карк щетиною поріс
І теж із китицею хвіст.
Зареготав звіриний мир:
– Який ти в біса командир?
Поглянь на свій рогатий дах –
Ти бик биком, а не монарх!
Не в гриві цар і не в хвості,
Не в шиї грубій і товстій,
Не в пиці, ратиці, яйці,
А в серці, розумі й руці.

Мораль така: як не крутись,
Гляди – з царем не помились,–
Щоб замість лева-козака,
Не піднести на трон бика.

ЗВІРИНІ ВИБОРИ

Зібралась вся звірина рать –
Від бугая до ховрашка –
І стала дружно вибирать
Собі одного ватажка.
І найдостойнішим з усіх
Повинен бути кандидат,
Щоб керувати мудро міг,
І в лісі тім навести лад.
Одні кричать: «Наш цар Осел!»
А інші бекають: «Баран!»
Ще інші мекають: «Козел!»
А ті кувікають: «Кабан!»
«Ми хочем тільки Бугая!» –
Реве один партійний блок.
Сичать навпроти: «Лиш Змія.»
Цюркочуть треті: «Колонок!»
Таке зчинилося виття,
Такий гармидер і бедлам:
Когось топтали у сміття,
Комусь лупили по зубам.
Всі верещали, як чумні,
Аж листя сипалось з дерев –
І геть забулися дурні,
Що трону гідний тільки Лев.

ЖАБА І БУГАЙ

На мілководді у ставку маленька жабка грілась,
Аж тут рябого бугая на березі уздріла.
– Це хто такий? – пита вона.
Відказують: – Бугай!
– Ти ба, яким здоровим зріс, аж застить небокрай.
Я теж такою можу стать, лиш трішечки надмусь,
Повітря в груди наберу, та ще й над ним здіймусь.
І стала жаба що є сил і тужитись, і пнутись,
Щоби ще більш за бугая у розмірах роздутись.
Все крекче, піниться, сичить, поволі дметься-дметься –
Але й до ратиці його ніяк не добереться.
Кричить їй жаб’яча рідня:
– Посестро, схаменися!
Ще луснеш здуру, не дай Бог! Прочумайся, не дмися!
Та їх не слухала вона, а далі пнулась-дулась,
І справді луснула за мить — на шмаття розітнулась.

Якщо ти жабою вродивсь,
То бугаєм не стати.
Сиди в болоті і не пнись
Пастися-ремигати.
І хоч ти дмись, хоч понт ганяй –
А луснеш у моменті.
Не вийде з жаби бугая,
З нікчеми — президента.

ЗЛОДІЙ І ДЕПУТАТ

Заліз злодюга уночі в один шикарний дім –
Було два поверхи униз і три угору в нім.
Фонтан, басейн, альтанка, корт, колони і балкон…
А що вже мотлоху того – не на один мільйон.
І намандячивши мішка, що ледве міг нести,
Вилазить злодій із вікна, а тут – бабах! – менти.
Сигналка в ничці там була: що значить – не везе.
(Браслети, бобік, копняки, ментовка, КПЗ).
І от за місяць і два дні — хутенько, як на те:
– У залі тиша, прошу вас. Устати! Суд іде!
Червонопикий прокурор по стійці «струнко» став
І, розчепіривши хавло, таку пургу погнав:
– Та хатка, бачте, непроста – з розряду хитрих хат.
Живе у ній обранець наш – народний депутат.
Сидить у Києві завжди, у Раді повсякчас:
Не п’є, не їсть, ночей не спить – все думає про нас.
Аж тут знаходиться крадій, безсовісний вар’ят,
І цупить все, що заробив нещасний депутат.
Я прошу максимум йому – влупити років сім,
Так щоб наукою було це злодіям усім,
І щоб надалі більш ніхто граблі не запускав
В добро, що рідний депутат так тяжко наживав.
Підсудний криво посміхнувсь, повільно гордо встав
І, як належить у суді, останнє слово взяв:
– Я визнаю свою вину, я дійсно ліз і крав,
Але спитайте ще його, де він те все узяв.
На депутатську зарплатню отак не заживеш,
Хіба що – кинеш, розведеш, поцупиш і вкрадеш.
Ну, а добро він, сука, брав і ваше і моє:
Тому у хату я прийшов до свого по своє.

Як ти гадаєш, друже мій:
То хто є більший з них крадій?
Той, хто мішок у пана взяв,
Чи, хто народ весь обібрав?

ДРАБИНА

Один господар заходився
В своїм будинку прибирати:
Униз по сходинках спустився
І став їх знизу замітати.
Ретельно віником махає
Аж руки від напруги зводить.
Та тільки, як не підмітає,
Долізти вгору не виходить.
Як тільки з нижніх скине сміття
Та домете до половини,
То з верхніх ще летить лахміття –
І знову бруду по коліна.

Найбільші бидлоренегати
На самих вищих щаблях хати:
Їх треба перших позмітати –
Тоді і буде все до ладу.