Стамбульське небо колeться зірками і місяць яничарить сни зомлілі. В гарему п"яні розкоші обрамив мене палац інтриг - о, божевілля! Як чужо! Як знелюдно сумно-гірко і солодко-щербетно до нудоти! Безвинно - грішна, рабко, іновірко... Ти виживеш...або з"їдять гризоти. Ти висмієш тавро із себе бранки- наложницьке прокляття і наругу.. гнучкозміїсь у напівголім танку, возьми в обійми мужа і катюгу. Нехай огнем палає в рудокоссі і у твоїм розпатланім спокОю. Танцюй отак, щоби ніхто не взмозі вторити, бути рівнею з тобою. Парчі розлети, білоплеча згуба, гадюкоруки в"ють незримі ниті - сплітають павутиння для нелЮба... втопивши думи тугою повиті.
Мій вороже, коханий, Сулеймане, півсвіту в кулаці у тебе слабне,- мої цілуєш ноги- це омана? - Чи це любов, поете мій і рабе?
|