Думи царя Аскольда. Стоїть, мов злодій, над Дніпром Варяг з украденим хрестом…
Розкрилось небо пресвятеє, В сузір*ї тисячі зірок, І в світлі сотень прометеїв,- Немов архангел сам зійшов.
Душа прадавнього царя, Підступно вбитого варягом, Крізь тьму віків нас досягла, Біля могили сіла рядом,- Розговорилася з собою, Та так, щоб світ її почув, Котрий із вірою святою Шукає істини цноту.
Оскольд: - Я, цар із роду Кия Правитель вод Дніпрових і земель, Хранитель віри Константинів, Приборкувач усяких ворогів. Я збудував державу європейську, У мене вчив Кирило і Мефодій, Мій рід одвічний і тутешній, Я ж, був вождем свого народу,
Що вірив всім язичницьким богам Аж доки у черговому поході, Нагнавши страху ворогам, Здобувши майже перемогу, Осліп від Божого перста. Була , мабуть, то кара за війну Супроти нової святої Столиці, відданій Христу, Країни Божої Покрови.
Пізннав я відчай і безсилля Людської плоті у гріхах, Неначе небо провалилось,- Життя пішло усе на прах. А ще, до того, ввесь мій флот, Що в тихій гавані стояв, Ударом бурі рознесло,- Неначе хтось порозкидав , І, геть, увесь пішов на дно.
В той час на троні в Візантії Був імператор Михаїл, Плекав давно собі надію Щоб я із ними дружбу вів.
Верховний їх святитель Фокій Прийняти віру мене закликав, Вселити в душу грішну спокій І шлях у вічне царство відкривав. Сказав тоді відверто жрець, Що я по волі Божій став незрячим. Діла мої зійшли всі на нівець І я нічого в світі вже не значу.
У вірі праведній моє прозріння, Мені потрібно охреститись, Очистить парослі й коріння Та від гріхів своїх звільнитись.
І я, послухався святителя, Прийняв в них віру православну,- Отримав милість покровителя , Прозрів на радість і на славу. Узрівши те святеє диво, Що Бог мені його подав, Моя дружина охрестилась, Зневірившись язичницьким богам .
Як повертався я у Київ Зі мною йшли ченці, монахи Та інші Божі добродії,- Ішли народ мій просвіщати. Я став Миколою в хресті Створив єпархію у Києві Хрестив народ свій у Дніпрі із митрополитом Михаїлом. Світ величав мене царем, Хаганом , а не князем. Я для народу був вождем І покровителем начасі. Багато хто з моїх людей Не сприймав нової віри: Жерці, волхви і віщуни Чинили опір і хотіли Свої статути зберегти Верховної не втратить сили І в круговерті справ земних Ще довго їм кортіло Ловити душі ще сліпих.
В мої часи, на півночі варяги В сіверськім граді Новгограді Свої закони правили державні В угоду рюріковій владі. Вони давно вже заздрились на Київ На край мій з прадідів-дідів, Його загарбати хотіли Чи розділити хоч навпіл.
І подалися в ті краї, Шукати помочі в варягів, Жерці, духовні шахраї, Супроти віри, права й влади.
Багато хто із тих народів, Що підкорялися варягам, Терпіли утиски й сваволю, Жили в безправ*ї й бідували. А, хто терпіти був вземозі, Втікав звідтіль на мій кордон, Знаходив там притулок Божий, Земну обитель і покров.
Варяжських військ було замало Щоб відкрито йти війною, Та й мужності князям невистачало, Придатним лише до розбою.
Я ж, після хрещення, свій меч виймав для захисту кордонів, Тримав державу на взірець, Народи в вірі і покорі. Творив тотргівлю, божі справи; Робив просвітницьки потуги, Свої й чужі проводив каравани, Жив без насильства і наруги.
В цей час, язичники- волхви У змові з Ольгердом-Олегом, Мечі сховавши під пахви, Прийшли, немов купці, до мене Просити дозвіл на торги, На водний шлях «з варяг у греки», Сплатити мито і борги Та далі йти, в краї далекі.
Пішов до них «відкрив забрало», Без зброї й охорони,- Не знав, що там мене чекала Підступність воєводи.
Сказав мені варяг пихатий: «Ти, є не княжицького роду, Не маєш права царювати!» Мечем ударив мене сходу…
Явились ангели святії Забрали душу в небеса, Землі лишили моє тіло І незавершені діла. * * * Навіщо ж мене було вбито І християнства знищено основи, Варягом злим , несамовитим, Мою державу втоплено у крові?!
З мечем і кров*ю в світ прийшли,- Від меча і крові згинули Криваві слуги сатани,- з роду Синовуса-Трувора.
Сім віків і десять поколінь Мій край під владою варягів, триста літ під ігом москалів Не має власної держави. 25.04.2014.
Дякую Вам, пані Наталя, за відгук та коментар до мого твору. З мого боку це була віршована спроба осягнути, в історичному сенсі, наше сьогоденне буття; зрозуміти де ми знаходимось, на якому етапі державотворенняі, що нас чекає в майбутньому. Як це мені вдалося - судити читачам. Вам щиро дякую за розуміння.Заходьте ще,буду завжди радий.Творчих Вам успіхів та натхнення.
Дякую Вам, пані Наталя, за відгук та коментар до мого твору.Мій твір, це - спроба по-новому поглянути на історію, виходячи з сьогоднного доступу в інформаційному просторі до історичних трактувань та першоджерел. Нажаль, нас історії ввчили в толітарному суспільстві за ідеологічними посібниками. Я переконаний в тому, що якби нинішні, так звані,політичні лідери знали досконально історію, то не допустили б сьогоднішнього розбрату в країні. Якби знали "сепаратисти" що сталося з тими хто зрадив Україну на "чорній раді",здавши її російському царю, то мабуть би не бралися за цю справу...Творчих Вам успіхів та натхнення.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
0
