Першоджерело:
"Тоді добрий вітер з міста забрали, і місто в руїни - о горе, батьку Наннаре! - місто в руїни обернули: народ плаче. Тоді добрий вітер з країни вигнали: народ плаче. В його мурах щілин наробили: народ ридає!
В чудовій брамі, якою раніше ходили люди, валяються трупи. На широких вулицях, де відбувалися врочистості, лежать убиті. На площах, де святкували державні свята, лежать купи мертвих. Кров ллється на землю, як бронза й олово у плавильну піч, трупи, як жир овечий, розкладаються на сонці...
Люди Ура порубані сокирами, шоломи з голів погубили; як газель, звалена ратищем, лежать, зарившись устами в пилюку. Його люди, поранені списами, лежать неперев'язані. Його люди, повбивані києм, лежать з непокритою головою. Де нещодавно їхні дружини народжували дітей, там тепер вони валяються у власній крові..
Хто наважився чинити опір - того вбито зброєю. Хто врятувався втечею, того змела буря. І сильний, і кволий загинули в Урі. усі як один. Старі чоловіки й старі жінки, що не покинули домівок, погоріли в полум'ї. Немовлят, що лежали на колінах у матерів, наче рибу, забрала вода. Молодих чоловіків і жінок пов'язали мотуззям, синів і слуг Ура забрали в неволю...
Загинув державний суд - народ плаче. Державну раду поглинуло болото - народ плаче. Свою дочку покинула мати, сина розлучили з батьком - народ ридає!
З міст його рідних вигнали народ чорноголових!
Їхня володарка, мов той наполоханий птах, покинула своє місто!
О батьку Наннаре, Ур сплюндровано, і люд його розігнано!" "Плач над загибеллю Ура", шумерська поезія, 2 тисячоліття до н.е. Історична довідка (від автора):
На межі 2 тисячоліття до нашої ери землеробське населення плодородної долини між Євфратом і Тигром, шумери, майже повністю було винищене амореями, кочівниками з аравійських степів. Так закінчила свій шлях перша визначна цивілізація в історії людства.
Пройшов час, і варварські царі, познайомившись з культурою винищеного народу, самі стали наслідувати їй. Але то вже була інша країна і інший народ - Аккад...
Та шумери були єдиним народом, який залишив після себе не лише мовчазне каміння та руїни, а й те, що виділяє їх цивілізацію серед усіх інших древніх цивілізацій - свою поезію, найвизначніші твори якої припали саме на період завоювання Шумеру: "Плач над загибеллю Шумеру", "Плач над загибеллю Ура", "Плач над загибеллю Лагаша", "Плач над загибеллю Ніппура", "Прокляття Аккаду", ... з повагою, Erebos Darkness. Сльози Шумеру Плаче Шумер, гірко кров'ю ридає,
Світу кляне свого переворот,
Плаче, на долю страшну нарікає,
Долю, що знищує цілий народ... Боги, за що мені дана ця кара!
Ворога меч біля шиї моєї!
Слава минула, лишилась примара
Древньої величі, сили своєї... Гляньте на тіло моє – попелище,
Вуха відкрийте до крику мого!
Ви мовчите... Лише вітер десь свище,
Мов насміхається з горя цього... Діти мої, чом вас більше не чую?!
Певно, в живих вже нікого немає...
Хто пас отари – той птахів харчує,
Хто вчора сіяв – у муках вмирає. Не залишилося більше надії...
Землі квітучі тепер лиш руїна...
Втрачена честь і порубано мрії...
Мати заколота, вбита дитина... Виллються сльози Євфратом і Тигром,
Вихлюпнуть горе моє в океан,
Хвиль жартівливих гамуючи ігри,
Сіючи темно-кривавий туман. Небо заплаче разом зі мною,
Громом завиє і хлине на землю
Згустками болю, не просто водою,
Муку свою виливаючи темну. Могила відрита, на мене чекає,
Могила сховає безчинства і зради.
Прокляття мого лише не поховаєш:
Хай дні твої будуть недовгі, Аккаде! Не знатимуть миру ці землі пекельні,
Століття минуть та народи минуть,
І вітри безжальні, і вітри пустельні
Пісками обличчя моє заметуть...
| 
та
у Вас 
0