МІЙ СУСІД СКЛАДАЄ ВІРШІ

Мій сусід складає вірші -

Серед інших всіх не гірші.

Та в газетах знов і знов

Потерпає від відмов.

І у товстому журналі

Кажуть: вкрай не досконалі...

Киньте, більше не пишіть,

А щось інше вже робіть.

Тільки що сусід мій вміє?

Ремеслом не володіє...

Фаху вчасно не здобув,

Все, що в школі вчив, забув.

В голові самі папери,

А дружина вся на нервах

Голосить на все село:

-Краше б шлюбу не було,

Краще б в дівках залишилась,

Ніж з поетом одружилась.

Бо, як тільки став поет,

Просвистів усе в момент.

Запустив усе в господі,

Не працює на городі,

Каже: - нащо працювать?

Краще віршики складать.

Бо, як всі їх надрукують,

Мене всі тоді вшанують...

Може з ким би так і сталось,

Але доля відверталась

Від сусіда. Він писав,

А ніхто не друкував.

Як би добрі мав знайомства...

А без них лиш неподобства...

Без освіти і зв'язків...

Як ще гірші мать зразки?

Для суцільного провалу...

Том живе сусід невдало.

Без найменшої платні

У журбі проводить дні.

Раз забрів сусід до мене:

- Поможи, - кричить, - Семене!

Як ті віршіки складать,

Щоб усюди друкувать.

Щоб платили гонорари,

Щоб в сім'ї ущухли свари,

Щоб заможним я зажив

І ніколи не тужив.

...Слухав я та чухав вуха...

В шлунку пусто, в роті сухо.

Навіть вовка з'їсти рад -

До яких вже тут порад?

Та сусід наполягає,

І конючить, і благає:

-Підкажи, як буть мені,

Бо по маківку в багні...

Жінка діток повдягала

Та до тещі всіх забрала.

Кум свиню собі узяв,

Я йому заборгував

За питво і за наїдки

На гулянці у сусідки.

А сьогодні вдерсь племяш:

-Ваш бичок тепер вже наш.

Ви ж два роки обіцяли

Розплатитися за сало.

.... -Стоп! - Я гримнув на сусіда,

-Час порадитись із дідом.

Тільки він пораду дасть,

І не дасть тобі пропасть...

Звісно дід ніде не вчився,

Та розумним уродився

І дарма, що не поет,

А все вирішить в момент.

Мій сусід побіг до хати

Вірши в торбу укладати.

Зпершу кидав, потім пхав

Так, що й торбу розірвав.

Вірші приснули із торби

Всіп собакам на вподобу,

Рвали, гризли на шматки,

Всі віршовані рядки.

Посміхнулася дружина:

Ну, тепер вже відпочину.

Як же мене він допік,

Вкоротив надовго вік.

Ви гризіть папір, собаки,

Щоб він більше не калякав,

Щоб як всі горілку пив,

І нехай би навіть бив

Мене він, але б щоб хата,

Стала знову в нас багата...

Щоб з повагою до нас

Ставивсь фермер Опанас.

Так кричала бідна жінка

Пів-години без зупинку.

Та втомилась і вона,

Всілась тиха і сумна.

Під черешнею в садочку,

Відпочити в холодочку

...Всіх собак я розігнав

Всі папери позбирав,

Сунув іх до рук сусіда,

Та й подався з ним до діда.

Той у затінку сидів,

І міцний тютюн курив.

Баба гримала на нього,

Та для діда грім нічого.

Самограйчику налив

І хильнути нам велів.

А коли хильнули знову..

Ось тоді пішла розмова.

І невдаха мій сусід

Виклав все йому, як слід.

Дід посидів, повагався

Думки слушної дістався,

Наче рак, почервонів,

І тоді... заговорив.

-Ти сусіде, для почину

Здай у друк Павла Тичину.

Він же визнаний талант,

Ти ж ще поки дилетант.

Хто ж дозволить дилетанту

Володіть якимсь талантом?

І тому тичинин вірш

Відкладуть, як всі раніш.

І це добре, що відмовлять,

Бо в газетах гав всі ловлять,

І тичинині рядки

Геть відкинуть залюбки.

Хіба є в них час читати?

Треба ж номер випускати.

Том відпишуть: віршик ваш

Має рівень геть не наш.

В нім майстерності бракує,

Ми його не надрукуєм.

Та не треба сумувать

І себе за все картать.

Враз до суду йди, сусіде

І все добре в тебе піде.

Тільки сам в нім не крутись -

Адвокатом запасись.

І докаже адвокат,

Що писав не дилетант,

Бо і стиль і різне інше

Вправність вказує у вірші

Як же можна не впізнати

Те, що треба шанувати

Ти ж дав вірш їм, як наживку,

Щоб здійснити перевірку

Тільки повний дурачина

Не впізнає стиль Тичини.

Ось тоді в газетярів

Розпочнеться інший спів.

Вже не стануть допікати,

А почнуть публікувати,

Боячись суда нового...

Мовив дід останнє слово.

Ще по чарці нам налив,

Та й до хвіртки проводив.

Рідко бачусь із сусідом,

Він талант, а я став бидлом.

Все, що мав пораспродав,

Все, що вкрав, ментам віддав.

Рік на фермера горбачусь,

Із дружиною не бачусь,

Позабув про діточок,

Міцно фермер на гачок

Насадив мене невдаху,

Та скоріш би вже на плаху.

А сусід давно у місті,

Кажуть: дуже гонористий.

Має добрий гонорар

За Тичинин світлий дар.

Тільки хто погляне скоса,

Він йому Тичину в носа.

Що забув, як проморгав

І Тичину не впізнав,

Та і я тепер не гірший,

Том друкуй мої всі вірші.

І друкують, щоб не дав,

Наче класиком вже став.

А в селі дружина плаче,

Та сусід впритул не бачить

Ні її і ні дітей,

Повен він нових ідей,

Як удруге одружитись,

І у Ялті оселитись.

Вже й акторка юна є...

Треба ж каже брать своє.

І бере — усі журнали

Вправно платять гонорари.

І в Німеччені його

Видають тепер всього.

Сам давно писати кинув,

Інші гнуть на нього спини.

І романів мабуть з п'ять,

Встигли вже надрукувать.

Всі звичайно детективи,

І розходяться на диво,

Мов гарячі пиріжки,

З них сусіду всі вершки.

А всім іншим дулю з маком -

Нащо більше їм — писакам.

Хто читав би їх — це я

Усьому даю ім'я

Ось такий він — мій сусід,

Що давно позбувся бід

Завдяки Павлу Тичині

І є класиком віднині.

Кажуть, знову мерс купив..

Я не бачу в тому див.

Осінь 2013 — зима 2014