Ох, давно, в часи казкові,
У ялиновім бору,
Мешкала Яга сердита
Із собою не в миру.
Мала ж двісті літ від роду,
У соку якраз була,
Та псувала бабі вроду
Пика зморщена і зла.
Триголовий Змій-Горинич
Що вже був за ловелас,
А тікав мерщій від баби,
Ще й хрестився раз-по-раз.
А Яга - жагуча жінка,
Плоть є плоть, хоч то і гріх,
Мати мріяла коханця,
Щоб голубив, як усіх.
Тут, як саме в хтивих думах
Борсався нечистий ліс,
Чорт Царевича-Івана
По гриби у бір приніс.
Тож Яга зомліла зразу,
Затрусилася уся,
За коханця захотіла
Мати цього молодця.
Враз Царевича догнала
І, бажанням повна вщерть…
- Вибирай, - сказала, - хлопче,
Ніч зі мною, а чи смерть.
Глянув парубок на бабу,
Мов кислицю з’їв, скрививсь,
Мовив: - Як із вами спати,
Краще був би не родивсь.
Убивайте, дідько з вами,
Краще смерть, ніж ніч така. –
Та й загнув, убитий горем,
Наостанку матюка.
Схаменулась баба раптом,
Де коханця ще знайти,
Як такого козарлюгу
Та зі світу геть звести.
- Не спіши, - сказала Йвану, -
Ти ж не баба, а козак,
Хлопче, ми давай угоду,
Трошечки складем не так.
Загадаю я загадку,
Відгадаєш – сто ночей
Ти мені даруєш, хлопче;
А як ні – йдеш геть з очей.
Тут Іван подумав трохи.
- Згода, - радісно сказав, -
Не родився ще той дурень,
Щоб це горе розгадав.
- От скажи, - мовляє баба, -
Що воно ото за птах
У дворі з півнями ходить
І кричить їм – кудкудах?
Ще скажу, щоб ти не збився,
Літер в назві птаха п’ять,
«Кур» - три перших, «ка» - останні,
Ну ж бо, зможеш відгадать?
Тут Царевич усміхнувся,
Рученьки потер, хитрун,
- Птах отой, - промовив радо, -
Не інакше, як цвіркун.
Сплеснула Яга руками:
- Боже милий мій, святий,
Угадав же, угадав же,
Шибеник ти отакий!
Кажуть, у бору дрімучім,
Після ста нічних подій,
І з’явивсь у світі цьому
Знаний по казках Кощій.
|
у Вас 
0
