жадний ни міх би сказати
абу ся жаліти,
яґби хтівся звідувати,
як жентицю зрубити.
жентиця? то- сироватка?
так, али ни жрися,
же пужмикаві-с всі лахи,
шу аш ся сьміяли ляхи,
і ни шкробай в носі,
як та жовна на диревах.
ту, ни тре жуграти,
гувурити, шо хто ни любит,
шу хто скажи і шо згубит.
та забуть то,
гулувася завиртаї,
тре завчасно встати,
всьо заздріти, зазирнути,
чи вьсі курі разом вкупі,
заки сонци ни зійшло,
чи тиля де ни пішло,
як закукаї зазуля,
замаїцься ліс,
замамунят сьвіт кузеньки,
можи прийти лис,
ту тре вьсьо ту замикати,
аш ся млії віт тих цьвітів,
так ся хце запуминати
вьсьо, вьсьо запурят,
шу ся пру ніц ни памнятаї,
а ся хце добри зібрати,
і пуслухати ту звади,
туті сварки, вздріти ліпши,
хто звадитиль,
і ся звідати, спитати,
кули вже підут ду хати,
бу ся смеркни і тре спати,
бу ся вечир зіпсував,
їден їдному намаґукяв,
а- за шо, ту сам ни знав,
та гурівка- ту то труйка!
знов спуїла того вуйка,
знов він ніц ни мислит зовсім,
хце ся бити, пити і бити,
али ніц ни хце рубити.
та вже- досит, йдем си, йдем,
можи в кіні шось знайдем,
пукивай му улівцем.
Їван Питришин
|
у Вас 
