Як ми кохалися з тобою,
коли жоржини пахли у саду
і зорі тихі, вечорові
купались у прозорому ставку!..
І не забути нам ніколи
солодкий мед і звабливий дурман,
коли вуста п*янкі, медові
до серця припадали, мов бальзам.
Світ навкруги здавався раєм:
в нім зла нема, ні горя, а ні зрад;
а доля нас благословляє,
і посилає з неба зорепад.
Та, не судилось, як хотілось
кохання наше в церкві обвінчать,
бо ми вдорозі розгубились,
та й залишили долі без причасть.
Ми так любилися з тобою,
коли жоржини пахли у саду…
Тепер лиш згадкою гіркою,
самотні ті жоржини обніму.
| 
та
у Вас 
0
